Глава 8

Напустивши на себе поважного вигляду, Дрейк рішуче покрокував до котеджу з наміром якнайшвидше знайти Джеслін та примусити просити вибачення в Люсінди. Мабуть, Вілс ховається, оскільки соромно після вчорашнього, зрештою їй доведеться постати перед Брікслі, а Тослі чомусь подумки вже смакував це приниження. Так, «песик» повинен слухатися й знати своє місце, ба більше, після того, як ощасливили перспективою роботи секретарки! Хіба Джес не розуміє, який їй випав шанс? Хіба не дорожить цією важливою пропозицією?

Біля входу Тослі зіштовхнувся з Логаном, який тримав в руках кілька фужерів.

— Ти часом не бачив Джес? — Дрейк нервово змахнув з чола русяве пасмо. — Вона вже на кухні, чи досі сидить в кімнаті? — був впевнений, що слухняна дівчина, як завжди, порається на кухні, але...

— А хіба ви... Не попрощалися? — Логан розгублено вирячився на Тослі. — Вона ж... Щойно пішла, ще й з валізою! Сказала, ви розсталися...

— Що... Як?! — Дрейк застиг, мов статуя, по спині зрадницьки ковзнув холод. — Що за маячня? Вона... Вона не могла так просто піти! — очі округлилися, мов у пугача. Звісно, Тослі відмовлявся в це вірити. — Схоже, вирішила влаштувати виставу... — злісно видихнувши, стиснув кулаки. — Кажеш, пішла з валізою?! Мабуть, подалася до батька, куди ж іще піде? Та чи довго буде дутися?

— Дрейку... Вона ж сказала, що ви попрощалися... — Логан стенув плечима. — Хіба ви не розсталися? Зважаючи на останні події та твою цікавість до Люсі, то...

— Розсталися?! Вона нічого не казала! — гнівно відрубав Тослі, граючи жовнами. — Що ж, трохи поплаче та потім сама до мене приповзе! — відштовхнувши зніченого Логана, кинувся у будинок. Незчувся, як за хвилину увірвався до кімнатки Джеслін, мов оскаженілий огр. Захлинаючись злобою, панічно роззирнувся довкола. Приміщення зустріло порожнечею, наче тут ніколи не було дівчини. На столі не спостерігалося її маг-бука, як і кількох артефактів, над якими Джеслін старанно працювала. Нервово кліпаючи, Тослі наблизився до канапи, де дівчина навмисно залишила зіпсовану випускну сукню, мов згадку про власний біль. Поряд красувався подарований Дрейком маг-фон, а також білосніжний конверт. Схопивши його, парубок одразу розірвав та тремтячими руками вийняв акуратно складений лист. Вочевидь прощальний.

«Дрейку, нашим стосункам кінець. Лише прикро, що я раніше не зрозуміла, якою була дурепою. Насправді сліпо кохала покидька. Що ж, я впевнена, що ви з Брікслі варті одне одного, вона тебе неодмінно ощасливить. Прощавай і не шукай мене»

Цей стислий лист виявився гіршим за будь-який принизливий, болючий ляпас. Вп’явшись розпачливим поглядом в злощасний папірець, Дрейк мимоволі зім’яв його пальцями й коли збирався жбурнути в смітник, зауважив там світлину. Так, ця світлина з зображенням усміхненого Тослі завжди красувалася на столі Джеслін, дівчина нею дорожила, мов власним життям... Зрештою просто викинула та тихо пішла, без галасу, без істерик.

— Ні, Джес... Ні... Ти не могла мене залишити, не могла піти... — діставши з кишені маг-фон, Дрейк одразу знайшов в переліку номер Вілс та натиснув кнопку виклику, але у відповідь долинуло: «Цей маг наразі недоступний»... — Заблокувала... Вона мене заблокувала... — труснувши головою, безпорадно опустив пристрій. — Джес... Я тебе не відпускав... Не можеш так просто піти... — невідомо, що гнітило більше — її відсутність, чи саме її ініціатива розірвати стосунки. Який же удар по самолюбству! Як сказати усім, що вірний «песик» покинув хазяїна? Та схоже, що вже не доведеться нікому й нічого пояснювати, оскільки Логан одразу кинувся розповідати друзям, що Джес пішла від Дрейка з валізою... Якщо для Тослі це удар нижче пояса, то Брікслі неабияк зраділа почутій від Логана новині. Нарешті Вілс пішла! Більше не стоятиме між нею, Люсіндою, та Тослі! Білявка лише шкодувала, що не дочекалася принизливого вибачення...

Переглянувшись з подругами, Люсінда з переможною посмішкою підвелася з-за столу та цокаючи підборами, квапливо покрокувала до котеджу. На кухні знайшла похмурого Тослі, який з виглядом надутого, ображеного індика ковтав вино з відкоркованої пляшки.

— Дрейку! Логан сказав, що Джес пішла! Це правда?! — наблизившись до неабияк напруженого парубка, огладила його плечі. — Можливо, це через мене... — зітхнула з удаваним каяттям, зазираючи в скляні очі Тослі. — Вона просто ревнувала... Так, це все через ревнощі... Ти засмутився? Ця дівка... Вона ж не розуміє, кого втратила...

— Втратила? Ні, Люсі... Вона ще приповзе до мене... — відставивши пляшку на стіл, Дрейк перевів понурий погляд на усміхнену Брікслі. — Люсі... Не стану засмучуватися через такі дрібниці та псувати нашу вечірку... — хай там що, перед друзями не хотілося вдарити обличчям у бруд.

— Так, неодмінно приповзе... — за фальшивим смутком Брікслі приховувала злобу, невже Дрейк не хоче відпустити Вілс? Невже стане перейматися через доньку якогось таксиста? — Дрейку, я хочу кави! Зробиш мені? — повільно відсторонившись від насупленого парубка, відсторонено оглянула кухню, де завше хазяйнувала Джеслін. Не зважаючи на розкидані пакунки з їжею, тут панував лад, вочевидь «песик» щодня прибирав, аби догодити хазяїну. — До речі... Ти казав, що купив торт! Я б не відмовилася від солодкого!

— Так, він в холодильній шафі, — буркнув Тослі, узявшись самотужки заварювати каву. Зазвичай цим займалася Джес, а він навіть не знав, з якого боку підійти до кавоварки. Зрештою тицьнув якусь кнопку й коли з отвору полилася гаряча темна цівка, ледь встиг підставити чашку. Ще й засичав, бо випадково ошпарив палець. Авжеж, Люсі не Джес, не стане заварювати йому каву...

— Який гарний торт! — діставши кондитерський виріб з холодильної шафи, Брікслі поставила його на стіл. — Обожнюю вершковий крем, хоча не вельми корисно для фігури... — облизнувши губи, обережно зняла прозору кришку. — Він такий апетитний, аж захотілося скуштувати! Дрейку, допоможу тобі! Поріжу торт, — узявши кухонний ніж, Люсінда грайливо підморгнула парубку, який застиг поряд, тримаючи в руках чашку з завареною кавою. — Гадаю, трохи солодкого піднесе тобі настрій! — коли занурила лезо у крем, враз пролунав приглушений вибух.