Розділ 7.1

Джеслін з нетерпінням чекала вечора. Звісно, не заради клятої вечірки, яку вирішив влаштувати Дрейк. Насправді чекала на появу сейна Годві, який пообіцяв приїхати на авто та забрати дівчину до столиці. По обіді кур’єр доставив до котеджу замовлений Дрейком торт, також привезли наїдки та чимало пляшок з вином та міцним бренді. Що ж, необхідно залишити Тослі прощальний подарунок... Розрахувавшись з кур’єром грошима, які залишив парубок, Джеслін віднесла торт на кухню. Піднявши прозору кришку, мимохіть розпливлася зловтішною посмішкою. Так, торт насправді великий, дорогий, поверх білосніжного вершкового крему красувалися червоні цукрові сердечка й квіточки, по краях виблискувала срібляста глазур.

«Що ж, буде їм сюрприз» — Вілс обережно зняла з поверхні виробу одне із цукрових сердечок та запхала у крем маленьку антрацитову кульку. Вибуховий артефакт, який змайструвала власноруч. Хоч і безпечний, але у разі вибуху видовище буде незабутнім... Невеличку дірку в кремі прикрила узятим сердечком, а торт поклала у холодильну шафу. 

З настанням сутінків Джеслін переодягнулася в зручні дорожні брюки та просту синю блузку, поверх накинула піджак, також певним артефактом перенесла дані з подарованого Дрейком маг-фона у той простенький, яким колись користувалася. Так, старенька модель, але її, власний... Дівчині не потрібні дорогі подарунки Тослі, оті подачки. Якби ж була можливість заразом стерти усі небажані спогади...

Біля котеджу розташовувалася простора дерев’яна альтанка, що сяяла мереживом магічних лампадок, всередині був великий круглий стіл, оточений м’якими сидіннями. Знадвору вже відлунювали голоси запрошених Дрейком друзів, парубок також щойно прибув на таксі разом з Люсіндою. Не зволікаючи, він охоче запросив усіх до альтанки, оскільки молодь вирішила розважатися надворі.

— Логане! Ходімо, допоможеш принести вино та закуски! — Тослі звернувся до одного з друзів. — Також посуд, фужери... — подумки вже сердився на Джес, бо дівчини ніде не спостерігалося. Мабуть, чепуриться десь в котеджі. Чому ж не йде зустрічати його та гостей?

Влетівши на кухню, Дрейк стягнув зі столу дві пляшки з вином, також пакунок із запеченою картоплею й курячими крильцями, зазвичай молодь обожнювала ці смаколики з насиченим смаком прянощів.

— Так, візьми ще фужери, — звертаючись до Логана, Тослі діловито кивнув на кухонну шафу. — Вони наче там... — відразу попрямував надвір до альтанки.

Умостившись на м’якому сидінні, Люсінда елегантно закинула ногу на ногу. Розмовляючи з подругою Розалін, поправила білосніжні кучері та зиркнула на прибулого Тослі, який поставив на стіл важкий пакунок та пляшки.

— Дрейку! До речі, де твоя Джес? — Брікслі зневажливо скривила нафарбовані губи. — Після вчорашнього їй не завадить попросити в мене вибачення! Сьогодні довелося купувати новий маг-фон, а коштує він чимало! — злісно пирснувши, простягнула порізане зап’ястя. — Також моя рука... Досі болить! — картинно схлипнула, але насправді з нетерпінням чекала на чергове приниження Вілс.

— Вона десь в котеджі, — Дрейк почав відкорковувати принесені пляшки. — Так, я їй сказав, щоб попросила в тебе вибачення, — кивнув до Люсінди, яка переможно задерла підборіддя, бо парубок повірив саме їй. — Джес розумна дівчинка... Неодмінно попросить вибачення! — випалив впевнено, оскільки сподівався, що так і буде.   

Саме цієї миті Джеслін прямувала до виходу з котеджу та рішуче тягла за собою валізу. Проходячи повз кухню, зіштовхнулася з Логаном, він якраз виходив з приміщення, тримаючи кілька фужерів.

— Джес? — розгублено кліпаючи, вирячився на валізу. — Куди ж зібралася? В нас вечірка! Невже... Вирішила покинути Дрейка? — з цією здогадкою парубочі брови поповзли угору. — Він хоч... Знає?

— Так, я з ним вже попрощалася, — дівчина не стала нічого пояснювати. Єдине, чого хотіла — якнайшвидше забратися геть.

— Так, розумію... — зітхнувши, Логан задумливо похитав головою. — Він з багатої сім’ї, його батько Радник... Джес, не хочу сказати нічого поганого, ти гарна, розумна дівчина, але... Тослі... Ти не з його кола, розумієш? До того ж, він крутиться біля Люсі, а ти... Не сумніваюся, ще знайдеш своє щастя, знайдеш іншого... — в цих словах не було зневаги, лише співчуття з присмаком легкої іронії.

— Хай там як, наразі не до романтики... — Джеслін обдарувала парубка задумливою посмішкою, в її ясно-сірих очах зблиснула холодна рішучість. — Якщо я й кохала Дрейка, то не за його гроші і статус, просто... Кохання сліпе. Прощавай, Логане, — впевнено покрокувала надвір з гордо піднятою головою. Прямуючи стежиною до воріт, навіть не обернулася назад, де залишився не лише котедж, а й гіркі спомини. Також і альтанка, з якої лунали жваві голоси друзів Тослі. Джеслін пішла непомітно, мов тінь, прямуючи крізь вечірню темряву. З завмиранням серця вийшла за ворота, за кілька метрів очікувала чорна маг-автівка зі столичними номерами. За мить відчинилися передні дверцята, з авто вийшов високий, худорлявий чоловік в легкому темному плащі.

— Сейно Вілс, вітаю! — ввічливо посміхаючись, він поправив на обличчі окуляри з круглими скельцями. — Впізнав вас! Бачив на фото... Ваші мідні локони неможливо не впізнати! Я Дейн Годві, помічник сейна Барстона, це зі мною ви розмовляли по маг-фону, — наблизившись до Джеслін, з легкістю підхопив її валізу та поклав у багажник. — Що ж, сідайте! — вказавши на переднє сидіння, водночас відчинив дверцята. Навіть галантно подав руку, допомагаючи дівчині сісти у авто, а сам розташувався за кермом. — Поїдемо... Попереду довга дорога... На щастя, вдень трохи поспав у готелі, — натиснувши на кнопку біля керма, Годві активував двигун і за мить автівка рушила з місця.