Глава 7

На щастя, цілительський заклад розташовувався неподалік від академії, саме туди друзі відвезли постраждалу Вілс на таксі, оскільки після випитого вина ніхто не наважився сідати за кермо. Обробивши та перев’язавши поранену руку, дебела цілителька у білій формі понуро похитала головою.

— Рани від різака... Добре, хоч вчасно звернулися. Наша мазь вже діє, рани затягнуться швидше, ніж зазвичай після такої зброї, але... — жінка співчутливо зиркнула на похмуру пацієнтку. — Рубці залишаться. Раджу в подальшу пошукати дієві артефакти-регенератори. Є надія, що вони можуть допомогти... Що ж, вашому життю й здоров’ю нічого не загрожує, можете їхати додому.

Попрощавшись з цілителькою, Джеслін покинула кабінет, в коридорі чекали Моллі і Роберт.

— Джес, може варто подати заяву до відділку маг-поліції? Та стерва на тебе напала! — обурюючись, подруга закипала у праведному гніві. По дорозі до цілительського закладу Вілс встигла розповісти друзям про злощасний інцидент у вбиральні.

— Моллі... — скрушно хитаючи головою, Джеслін втомлено поглянула на розпалену дівчину. — Як я казала, усі повірили Брікслі... Повірили, що саме я на неї напала...

— До того ж, це лайно — донька судді... — Роберт злісно звузив очі. — Хоч ніколи не бив дівчат, але її залюбки би... — судомно видихнув, ледь стримуючись від лайливих слів. — Впевнений, що батько її «відмаже», якщо дійде до суду, то не виключно, що винною зроблять Джес. Корупція, дівчата... На жаль, усе вирішують гроші та зв’язки, — парубок не вірив у правосуддя, як і Джеслін.

— Хоч як прикро, але це так... — стиснувши губи, вона нервово підтягла догори багатостраждальний рукав випускної сукні, що звисав на лікті, мов відірване пташине крило. — Не стану возитися з тим лайном, лише шкода вбрання та прикрасу матері. Віднесу до ювеліра, відремонтує...

— Джес, я викликав автівку, — Роберт поглянув на власний маг-фон, де зблиснуло повідомлення від служби маг-таксі. — Куди тебе відвезти? Повернешся до котеджу?

— Наразі повернуся до котеджу, там моя валіза з речами, — хоч як Джеслін не воліла повертатися туди, де кожна дрібничка нагадувала про сумісне життя з покидьком, але сьогодні доведеться. — До того ж, не хочу, аби батько побачив ось це, — кивнула на перев’язану руку. — З батьком вже попрощалася, а завтра... Ввечері покину той клятий котедж...

— Що ж, тобі видніше, — похмуро зронила Моллі й маги попрямували надвір, де очікувала автівка.

+++

Дрейк повернувся до котеджу над ранок та одразу завалився спати. Звісно, Джеслін ночувала в «кабінеті». Кривлячись від болю, перевдягнулася в нічну сорочку. Неабияк турбували рани від різака, руку й досі пекло вогнем. Зрештою випила знеболювальне зілля, яке прописала цілителька та за годину забулася міцним сном, згорнувшись клубком на канапі.

Тослі прокинувся близько обіду. Наче й виспався, але в голові досі гуло після випитого у нічному клубі, де після випускного балу продовжував розважатися з Люсіндою та кількома друзями. Натягнувши футболку та хатні штани, Дрейк поплентався на кухню та одним ковтком спорожнив склянку води. Що ж, настав час поговорити з Джес. Оскільки сліпо вірив, що саме вона напала на Люсінду, не завадить виказати невдоволення та поставити Вілс на місце. Так, однозначно скоїла це через ревнощі! Такі думки водночас радували, роздмухуючи самолюбство. Заради нього «песик» ладний роздерти горлянку будь-кому, навіть доньці судді!

Задоволено хмикнувши, Дрейк попрямував до кімнатки Джеслін. На мить зупинився біля дверей, налаштовуючись на серйозну розмову. Мабуть, варто сподіватися на істерику Вілс, на її гіркі сльози та жалюгідні виправдання, проте...

Коли Дрейк рішуче увійшов в приміщення, його враз немов пройняло холодом. Мабуть, від немигаючого дівочого погляду, нестерпного і важкого. Саме цієї миті Джеслін нерухомо сиділа на канапі, наче кам’яна статуя. До того ж, не в звичному хатньому халатику. На дівчині були легкі брюки та тоненька сорочка з короткими рукавами, лише зараз Тослі зауважив перев’язану руку.

— Джес... Що з твоєю рукою? — розгублено кліпаючи, він повільно наблизився до сидячої Вілс та опустився перед нею навпочіпки.

— Прикро, що вчора ти не помітив. Люсінда поранила мене різаком, — напрочуд спокійно мовила дівчина, оскільки замість вулкану емоцій всередині зяяла порожнеча.

— Різаком? Але ж ти перша на неї напала! Мабуть, вона захищалася... — Дрейк вперто в це вірив, заразом виправдовуючи Брікслі. — Ти також її поранила...

— Поранила? — скептично скривившись, дівчина втомлено й гірко зітхнула. — Авжеж... Чи варто тобі щось доводити? Однаково повіриш Брікслі... — не хотілося марно витрачати сили на безглузді суперечки.

— Джес, послухай мене, — Тослі не сподобалася крига в її очах. В сірих плесах жодного натяку на каяття, лише якась дивна похмура рішучість. — Розумію, ти ревнуєш... Але... Я ж казав, не варто. Ти моя дівчина. Отож, сьогодні влаштуємо вечірку в котеджі, я запросив друзів та Люсі, а ти... Раджу попросити в неї вибачення за вчорашнє, так буде справедливо, краще для всіх... Ти ж в мене розумна дівчинка, чи не так? — схиливши голову набік, напружено спивав її холодний погляд. Сердиться, авжеж! — Джес, тобі навіть готувати нічого не доведеться, я замовив в крамниці готову їжу, також великий торт... — дівоче обличчя залишалося незворушним. — Джес, годі дутися! Ти ж сама винна...

— Дрейку, в чому я винна? — її вуста здригнулися, а Дрейк гадав, що за мить Вілс розридається, проте погляд і досі був крижаним, навіть виморожував. — Винна в тому, що ви вкрали мою дипломну роботу?

— Джес... Зрозумій... — очі Тослі нервово забігали, бо доведеться виправдовуватися. — Люсі... В неї мрія! Вона хоче працювати в столиці в науковому центрі і цей диплом... Зрозумій, репутація Люсі повинна бути бездоганною...

— А як же мої мрії, Дрейку?! Ти хоч усвідомлюєш ницість цього вчинку?! — за товщею криги почав закипати праведний гнів. — Чи цікавили тебе бодай колись мої мрії, моє майбутнє?!