Розділ 6.1

— Ось і «поговоримо»... — вп’явшись пальцями в сферу, Брікслі повільно й загрозливо піднесла артефакт до обличчя Джеслін, ледь торкаючись вістрям її щоки. — Цікаво... Якщо я трохи подряпаю твоє личко, Дрейк і далі буде ним милуватися?

— Ні... Не смій... — охоплена жахом, Вілс марно намагалася вирватися з хватки мерзотниць, які міцно тримали нещасну жертву знущань. Джеслін добре знала, що то за артефакт. Різак вважався холодною зброєю. Рани після її леза загоювалися довго, до того ж, залишалися рубці. Якщо й була можливість їх позбутися, то лише за допомогою дорогих регенераторів шкіри.

— Злякалася? — знущально звузивши очі, Люсінда провела кінчиком вістря, ледь торкаючись застиглого обличчя Вілс. — Що ж, до личка ще доберемося... — опускаючи артефакт, різким рухом щосили різонула дівочу руку вище ліктя, а Джеслін пронизливо скрикнула від обпікаючого болю, за мить на шкірі проступила велика червона смуга. — Боляче, паскудо? Це лише початок... — розпалена жагою помсти, Брікслі наче божеволіла від вседозволеності й безкарності, бо ніхто не чіпатиме доньку судді. Замахнувшись, вона знову завдала рани, на руці Вілс проступив другий поріз. Несамовито пручаючись, Джеслін щодуху кричала від болю, а Брікслі, лиховісно викрививши нафарбовані губи, повільно піднесла вістря до дівочої скроні. — Настав час трохи «попрацювати» з твоїм жалюгідним личком...

Захопившись ницою розправою над бідолашною Вілс, магині не відразу почули з коридору чиїсь кроки.

— Що тут відбувається? — з боку входу долинув тривожний голос Дрейка, на мить в очах Брікслі застиг переляк, але вона швидко зорієнтувалася. Ледь надрізавши власне зап’ястя, різко тицьнула артефакт у долоню Джеслін, ще й затиснула сферу в її кулаку.

— Дрейку! Вона... Вона на мене напала! Порізала руку! — удаючи страх і розпач, Люсінда простягнула лівицю, демонструючи Тослі ледь помітну подряпину на зап’ясті. — Це через ревнощі! Джес ревнує до тебе, вона мені погрожує! — картинно схлипнувши, вказала на бліду й тремтячу Вілс, яка випустила з рук злощасний різак та розпачливо затулила долонею власні рани, а крізь пальці сочилася кров.

— Так, ми свідки! Джес погрожувала Люсі, навіть напала! — подруги Брікслі завзято підтвердили цю відверту брехню.

— Я не... Не нападала, це вони... — Джеслін аж розгубилася від такого підступного звинувачення. Ще мить і зміюка неодмінно би порізала її обличчя, а натомість жертвою виставляла себе!

— Джес! Не сподівався від тебе такого... — Тослі їй не повірив, в сірих очах навіть спалахнув відвертий гнів. Ба більше, геть не зважав на рани Вілс, навпаки... Одразу кинувся до Люсінди, яка показово кривилася від болю, удаючи невинну жертву нападу.

— Люсі! Тобі боляче? Сильно болить? — роздивлявся її невелику подряпину, мов смертельну рану. — Ходімо... В мене є цілющий артефакт... Ходімо до зали, я допоможу тобі... Якщо й рубець залишиться, то невеликий... — навіть не глянувши в бік Джеслін, яка здригалася біля стіни, Дрейк турботливо обійняв Брікслі за плечі та повів в коридор. Цокаючи підборами, слідом покрокували і подруги білявки, а та, на мить обернувшись, обдарувала Вілс переможним поглядом. Звісно, неабияк зловтішалася, що Дрейк повірив саме їй, хоча й шкодувала, що не встигла цілковито втілити жахливу помсту.

Судомно схлипнувши, Джеслін повільно осіла на підлогу, геть не тримаючись на ногах. Біль та образа затоплювали гіркотою, спершу образа на себе. За те, що так довго була сліпою й щиро кохала справжнього покидька, який нахабно витирає об неї ноги. Нервово змахнувши сльози, дівчина підняла з підлоги розірваний ланцюжок. На щастя, хоч кулон цілий, Брікслі його не роздавила. Втупившись в багатостраждальний кулон, що виблискував смарагдом, Джеслін наче бачила перед собою символ незламності, стійкості. Ніби й вона була, мов той кулон — після довгих знущань ніхто так і не зумів розчавити, зломити.

— Пробач, мамо... Обіцяю, я полагоджу цю прикрасу... — водночас ніби обіцяла собі, що жодному чоловіку не дозволить принижень та образ, також зранене серце триматиме на відстані, воно віддано належатиме лише науці. Джеслін так і сиділа у вбиральні на підлозі, геть не зважаючи на холодний кахель, як і на фізичний біль та закривавлену руку. Усі відчуття притупилися від крижаної порожнечі, що зяяла всередині.

— Джес! Ось ти де! Що трапилося?! — до реальності повернув стривожений крик Моллі. Влетівши до вбиральні, подруга вихором кинулася до заціпенілої Джеслін. — Свята магія! В тебе кров! — схилившись, у жаху вирячилася на поранену руку. — Роберте! — гукнула до парубка, з яким загравала протягом випускного вечора, цієї миті він розгублено застиг позаду. — Джеслін потрібна допомога! Треба відвезти її до цілительського закладу!