Глава 6

З настанням сутінків урочисто вбрані випускники та викладачі збиралися в окремій залі академії, де зазвичай влаштовували бенкети. Величезне приміщення осяювали люстри, що виблискували кришталем, білі стіни прикрашали строкаті квіти й магічні кольорові кульки, на який мерехтіли численні теплі побажання випускникам прямувати до омріяних вершин. Накриті довжелезні столи рясніли стравами й напоями, в одному з кутків зали возився молодий ді-джей, квапливо налаштовуючи музичні артефакти. Звісно, який бал без музики?

Посилаючись на невідкладні справи, Коді не завітав на цю вечірку, до того ж, лаборант ненавидів всілякі гульбища та уникав натовпу. Джеслін розташувалася за одним зі столів разом з Моллі, яка безперестанку обговорювала усіх присутніх. Ця чорнява магиня сьогодні красувалася у довгій червоній сукні з глибоким декольте, на шиї виблискувало кольє з рубінами.

— Поглянь на ту курку Брікслі... Вирядилася, мов магиня легкої поведінки... Сукня ледь приховує цицьки... Ось-ось і виваляться, мов магічні кульки! — зневажливо хмикнувши, Моллі скривилася, наче проковтнула кислий лимон. — Той покидьок Дрейк навіть до тебе не підійшов... — промовляючи до Джеслін, вона злісно покосилася на Дрейка з Люсіндою, які показово сіли якнайдалі. На Брікслі сяяла відверта коротенька сукня з легкого золотистого шовку, яка підкреслювала засмагу. Хоч коштувала чимало, ще й шили на замовлення, але ледь приховувала апетитні принади. Білосніжні кучері були зібрані у високу елегантну зачіску, на шиї та зап’ястках виблискували прикраси з діамантами.

— Гадаєш, мене засмучує поведінка Дрейка? — стенувши плечима, Вілс гордовито труснула пишними локонами, що сяяли міддю. Коси вирішила розпустити, вранці встигла навідатися до перукарні, де зробили елегантну укладку. — Вже завтра, Моллі... Завтра остаточно з ним розпрощаюся і назавжди!

— Найкраще рішення в твоєму житті, подруго! Навіть пишаюся тобою! — піднявши кришталевий фужер з вином, Моллі радо відсалютувала Джеслін. — За тебе, крихітко! За твоє майбутнє та столичне життя! Ти хоч не зазнавайся там, хоч інколи згадуй про свою Моллі... — щиро всміхнувшись, зітхнула з легким смутком.

— Про тебе забудеш! — пирхнувши, Джеслін і собі пригубила червоне вино. — Надсилатиму повідомлення, також... Якщо влаштуюся, приїдеш до мене в гості!

Ковтаючи п’янкий напій, Дрейк хоч і розмовляв з Люсіндою, але повсякчас косився в бік Джеслін. Підійти до неї заважала гординя. Тослі вважав, що це для нього принизливо, бо звик — «песик» повинен бігати за ним! До того ж, в Джес надто щасливе обличчя... Мабуть, знову гра. Авжеж, насправді ревнує до Люсінди, але вирішила вдавати, що їй байдуже. Чи довго гратиме? Мабуть, доведеться після випускного її провчити, заразом і нагадати, хто тут хазяїн. Так, Дрейк і гадки не мав, що це кінець, що магиня його залишить та поїде до столиці...

На усі вальси та повільні танці Тослі показово запрошував Брікслі з єдиним бажанням розбурхати в «песика» ревнощі, але... Джеслін навіть не дивилася в його бік, натомість охоче танцювала з іншими парубками. Звісно, Дрейк за нею спостерігав. Така поведінка дівчини лише дужче розпалювала лють, хоча Тослі вперто намагався це приховувати. Під час повільних танців навіть відверто мацав Брікслі, відповідаючи на її спокусливі посмішки. В залі вже й почали перешіптуватися, що Дрейк вирішив покинути «бідну» Вілс та проміняв її на Люсінду. Очікувано, зважаючи на соціальний статус, бо Тослі й Брікслі — маги з одного кола, багатії.

У розпалі вечірки деякі викладачі залишали бал, нехай молодь насолоджується цим дійством аж до рання. Розслабившись після випитого вина, Моллі вже загравала з білявим Робертом, одним з випускників, який насправді їй давно припав до серця, а той охоче запрошував дівчину танцювати. Милуючись цими «голубками», Джеслін не стала їм заважати. Також геть не було бажання бенкетувати до ранку, десь за годину дівчина вирішила покинути бал, щоб відпочити перед завтрашньою дорогою. Підвівшись з-за столу, вона ковзнула крізь натовп, який витанцьовував під жваву музику. Покинувши залу, пішла коридорами до вбиральні. Як повернеться, тоді вже попрощається з Моллі та іншими. Хоч як дивно, навіть попри усі негаразди настрій був піднесений. Вже завтра остаточно скине з себе тягар безглуздих стосунків та поставить жирнючу крапку, що розділятиме минуле і майбутнє. Хоч майбутнє наразі здавалося туманним, але Джеслін радували ці раптові зміни у житті. Столиця Вейр, науково-дослідницький центр Барстона... Ось про що варто думати! Саме про це, а не про жалюгідного, самозакоханого Дрейка, на якого даремно згаяла час. Барстон... Цікаво, який він? Хоч подейкують, що в сейна Барстона паскудний характер, але ж зацікавився проєктами волорґської студентки! Джеслін тішилася, що її роботи варті уваги. Помивши руки над раковиною, вона обтерла холодною водою розпашілі щічки та вже збиралася вийти в коридор, як раптом, виринаючи біля дверей, шлях враз рішуче перегородила Люсінда, також за її спиною стояли п’ятеро магинь-подруг.

— Що, Вілс, далеко зібралася? — схрестивши руки на грудях, Брікслі зіщулила очі, що лиховісно виблискували блакитними крижинами. Цієї миті вона була схожою на гадюку, ладну нещадно жалити отрутою. — Ти ж знала, що той артефакт вибухне, чи не так? — процідила з лютою ненавистю.

— Так само, як і ти знала, що крадеш чужу роботу! — гнівно випалила Джеслін, стискаючи кулаки. — Не соромно красти чуже?!

— Чуже?! Це моя робота, брудна дівко! Ще варто довести, що вона твоя! — істерично верескнула Люсінда, а подруги за її спиною ствердно кивали. Можливо й знали правду, але були на боці доньки судді. До того ж, неабияк раділи, що зуміли з нею потоваришувати.

— Щезни, Брікслі! Пропусти мене! — закипаючи від люті, Джеслін спробувала відштовхнути Люсінду, але вона різко схопила Вілс за лікоть та штовхнула вглиб вбиральні.

— Так просто звідси не підеш... До того ж, через тебе постраждав мій дорогий маг-фон... — сичала білявка, загрозливо насуваючись на розгублену дівчину, а слідом повільно наближалися й інші магині, мов смертоносні змії. На мить в очах Вілс спалахнув страх, оскільки розуміла, що самій важко дати відсіч шістьом. Зважаючи на перекошені обличчя тих стерв, не варто сподіватися чогось доброго.