Розділ 5.1

— Сукня! Моллі, я геть забулася за неї з тим клятим Дрейком та дипломом! — Джеслін розгублено труснула локонами та схопилася на ноги.

— Подруго, ти збожеволіла?! — Моллі також різко підвелася, на ходу допиваючи каву. — Мерщій до крамниці! Підемо разом до «Красунечки», в мене там знижки! До того ж, там ціни не кусаються і сукні непогані...

Попрощавшись з Коді, дівчата попрямували вуличками міста Волорґ до однієї з крамниць, яка мала назву «Красунечка». Саме там продавалися не лише гарні сукні, а також жіноча білизна, взуття й прикраси. Діловито оглянувши товар, Моллі допомогла подрузі визначитися з вбранням. Зрештою Джеслін придбала довгу сукню зі смарагдового атласу, магині неабияк пасував цей колір. Легка спідниця спадала донизу хвилею, об’ємні рукави-ліхтарики м’яко доходили до ліктя, а ліф, розшитий сріблястими візерунками, делікатно окреслював фігуру.

— Подруго, яка ж ти гарна... В цій сукні схожа на лісову богиню! — Моллі захоплено роздивлялася Джеслін, яка крутилася перед настінним дзеркалом. — А прикраси? До цієї сукні потрібні прикраси...

— В мене є срібний ланцюжок зі смарагдовим кулоном, ця прикраса належала моїй мамі, — Джеслін на мить спохмурніла зі згадкою про покійну матір. Коли дівчинці виповнилося дванадцять, її дорогоцінної мами не стало, а спомини про цю добру, лагідну жінку досі гріли серце, важко було змиритися з гіркотою важкої втрати.

— Так, прикраса матері... Це святе... — Моллі журливо зітхнула, виказуючи смуток. На щастя, її батьки живі та здорові, а подрузі неабияк співчувала. — Ось! Я гадаю, це пасуватиме до твоєї сукні, — простягнула Джеслін узяті з вітрини сріблясті туфлі на підборах та клатч, розшитий дрібними смарагдовими камінцями.

Вілс не сперечалася з подругою, бо та мала гарний смак. Без зайвих вагань заплатила продавчині за сукню, туфлі й клатч, а після дівчата покинули крамницю. Надворі вже сутеніло, світило Шаніс ховалося за обрієм, вздовж вулиць на кованих тонких стовпах сяяла магічні ліхтарики, освітлюючи затишне містечко. Попрощавшись з Моллі, Джеслін навідалася до рідної домівки, оскільки необхідно поговорити з батьком. Сейн Вілс мешкав в п’ятиповерховому будинку на одній з вулиць міста, невеликі апартаменти складалися з двох кімнат, передпокою, кухні та двох сан-вузлів.

— Доню... Насправді я радий, що ти їдеш до столиці, — сьорбаючи міцний чорний чай, сейн Вілс сидів на кухні за столом разом з задумливою донькою. Цей невисокий на зріс чоловік мав міцну статуру та коротко стрижене руде волосся, саме від нього Джеслін успадкувала ясний погляд сірих очей і акуратний ніс. — Столиця, місто Вейр... Місто великих можливостей! Ти в мене завжди була розумничкою, там себе і знайдеш... Знаєш, працюючи таксистом, я трохи навчився розбиратися в людях, усе приходить з досвідом, — багатозначно зиркнув на доньку. — Твій Дрейк... Ніколи мені не подобався! Ходить з таким виглядом, наче весь світ йому винний... Зарозумілий багатій! — перед дівчиною стримувався від лайливих слів. — Якось бачив його в місті, він навіть не привітався! Мабуть, через те, що я простий таксист, — іронічно хмикнув. — Отож, я лише радий, що ти покинеш того індика! Хоч і багатій, але не вартий тебе...

— Згодна, — Джеслін кивнула з гірким зітханням. — Лише прикро, що пізно це зрозуміла... — не стала розповідати батькові про вкрадену дипломну роботу, про приниження, які зазнавала від Дрейка. Дівчина не звикла скаржитися. До того ж, це був її вибір — кохати і терпіти.   

Хоч як Джеслін не хотілося повертатися до котеджу, але необхідно зібрати речі, оскільки домовилася з сейном Годві, що наступного дня після випускного балу назавжди залишить Волорґ. Заразом і зрадника Дрейка, який підступно та нещадно розбив серце. Дівчина неначе прозріла, наче прокинулася після довгого сну, а те прозріння виявилося болючим. Цілковито розчинившись у коханні, ледь не втратила себе. Вкрадений проєкт став останньою краплею. Лише прикро, що раніше була сліпою, мов кріт. Так, це перше кохання, за яке Джеслін відчайдушно чіплялася, ще й Дрейк в неї перший чоловік... Магиня подарувала йому не лише невинність, також простягнула на долонях любляче серденько... На жаль, не оцінили. Втоптали в бруд.

Коли котедж зустрів тишею, Джеслін вперше видихнула з полегшенням. Мабуть, Дрейк вкотре десь розважається з Люсіндою, це й на краще. Його присутність лише б завадила збиратися в дорогу, довелося би марнувати час на безглузді пояснення, а з боку Тослі не обійшлося би без емоційних вибухів та істеричних нападів. Узявши валізу, Джеслін спокійнісінько склала власні речі, яких виявилося небагато. Вирішила забрати лише те, що купувала за власні гроші, а дорогоцінності та кілька блузок, подарованих Дрейком, залишила в шафі. Застібнувши валізу, дівчина поклала її в кутку «кабінету», аби була непомітною, як і її намір зникнути звідси назавжди. Хоч день видався важким, але через хвилювання дівчина не відчувала втоми. Блукаючи по котеджу, мов тінь, вона раптом зашпорталася об пляшку, яка досі лежала на підлозі у вітальні. Той ледацюга Дрейк навіть не витер розлите вино, темна калюжа так і засохла на лакованому паркеті. Хай там що, Джеслін не терпіла безладу, навіть вирішила трохи прибрати, аби атмосфера здавалася менш гнітючою. Зрештою узявши склянку з водою, втомлено попленталася спати до «кабінету». Що ж, вже завтра церемонія вручення дипломів та випускний бал, необхідно й відпочити.