Розділ 4.1

— Тобі щось не подобається? — дівчина намагалася промовляти спокійно, хоча всередині вирував вогняний вулкан. — Безлад?! Візьми й прибери! Їжі немає?! То приготуй! Або ж... Можеш найняти кухарку, чи прибиральницю...

— Джес! — ревонув Тослі й лиховісно зіщулив очі, які наливалися кров’ю. Чи то від люті, чи від випитого вина, а Джеслін здалося, що й дійсно споглядає огра, зображення цих істот демонстрували на заняттях з зоології. — Ти також тут живеш зі мною... Ти! Гадаєш, така розумна?! Та хто ти без мене?! Нуль! Ніхто! Якщо не хочеш, щоб я тебе покинув, то раджу слухатися мене! Щоб до завтра прибрала, зрозуміла?! — вдаючись до цієї погрози, він був впевнений, що Джес злякається та одразу кинеться прибирати, але...

— Дрейку, завтра захист диплома, хіба забув?! — не досить того, що дівчина не квапилася з прибиранням, ще й рішуче кивнула на двері. — Ти напився, мов чортяка! Йди та проспися, бо завтра буде непереливки...

— Захист диплома... — злісно й знущально перекривив її Дрейк. — «Успішного» захисту, Джес... — прохрипів зловтішно, оскільки сподівався, що завтра на дівчину чекає фіаско. — Що ж, гаразд... Ще пошкодуєш... Сама до мене приповзеш просити пробачення... — озвучив те, чого неабияк жадав. Бачити її приниження, розпач... Впевнений, що саме так і буде, Дрейк розвернувся та ледь пересуваючи ноги, пошкандибав до спальні. Рухнувши на ліжко, переможно упивався думкою, що завтра Джеслін осоромиться перед екзаменаційною комісією та провалить захист диплома. Нарешті! Його завжди дратували успіхи дівчини, хоча Тослі це майстерно приховував. Також дратувала її фінансова незалежність. Навіть навчаючись в академії, Вілс встигала робити на замовлення проєкти різноманітних артефактів. Хоч грошей заробляла небагато, але цього вистачало на покриття базових потреб. В Дрейка не просила жодної копійки. Спершу він навіть цьому радів, але зараз почав скаженіти через її незалежність. Що ж, нехай надалі задовольняється цими крихтами, без диплома не знайде гідної роботи...

+++

Вранці Дрейк ледь продер очі. Важко підвівшись з ліжка, наблизився до дзеркала, мов примара та розпачливо роздивлявся власне відображення. Обличчя набрякло, під очами красувалися неприємні «мішки», очі досі були червоними, немов у огра, який виповз з лісової пітьми. Вже й годі казати про самопочуття, в голові неначе гули джмелі... Покидаючи спальню, Дрейк сподівався після вчорашньої розмови побачити в котеджі порядок, але досі панував безлад. Розкидані речі, на підлозі виблискувала червона калюжа розлитого вина, Джес навіть пляшку не прибрала. Також у холодильній шафі ні крихти їжі — хоч плач. До того ж, дівчини ніде не спостерігалося, наче її тут ніколи й не було. Схоже, вже пішла до академії.

— Що ж, Джес... Вирішила влаштувати бунт... — зі злісним бурмотінням Тослі жадібно опорожнив склянку прохолодної води, заразом випив і протипохмільне зілля. Коли в голові трохи прояснилося, привів себе до ладу та поспішив надвір до маг-автівки. Незабаром захист диплома в Люсі, а він обіцяв, що буде присутній. Цікаво, чи з’явиться там Джес? Хотілося би побачити вираз її обличчя, коли впізнає знайомий проєкт... Якщо й так, то у розпачі кинеться усім доводити, що це її робота... Чи хтось повірить цій бідній дурепі?   

Як для студентів, так і для викладачів академії, захист дипломів був знаменною подією. В просторій аудиторії за окремим довгим столом розташувалися представники екзаменаційної комісії, серед них у м’якому кріслі умостився ректор сейн Ровед, повненький літній чоловік з залисиною. Як завше, вбраний у строгий костюм і краватку. Сидячи з поважним виглядом, він побіжно окинув задумливим поглядом усіх присутніх, які завітали на захист. Здебільшого це були студенти старших курсів та викладачі, які посідали рядами на довгих лавках.

Люсінда Брікслі захищала дипломну роботу одна з перших. Саме цієї миті вона гордовито стояла за трибуною біля широкої настінної маг-панелі, де виблискували численні формули вкраденої в Джеслін роботи.

— До вашої уваги... Зарядний артефакт, над яким я так довго працювала! — Люсінда водночас зловтішно зиркала на перші ряди, де разом з Коді та Моллі сиділа й застигла Вілс. Сподівалася побачити в її очах бентегу та розгубленість, але на обличчі Джеслін не здригнувся жодний м’яз. Цікаво, чи ця дівка впізнала власний проєкт, чи наразі не втямила, що на неї чекає? Десь скраєчку у першому ряду величаво умостився і Дрейк, який щойно з’явився. Радо й змовницьки підморгнувши Люсінді, він зиркав на Джеслін з неабияким передчуттям, на парубочому обличчі застигла їдуча, задоволена посмішка. Що ж, Джес... Не хотіла бути слухняної дівчинкою? Незабаром умиєшся гіркими сльозами...

На столі перед екзаменаторами красувався експериментальний зразок зарядного артефакту, який на замовлення Люсінди виготовив місцевий артефактор, керуючись інформацією наданого проєкту. Цей пристрій являв собою сріблясту коробку з магічного сплаву з кількома роз’ємами та кнопкою. Своєрідна зарядна станція, за допомогою якої була можливість заряджати маг-фони, чи маг-буки, оскільки під час активації станція створювала джерело магії. 

Представляючи екзаменаторам вкрадену дипломну роботу, Брікслі монотонно зчитувала інформацію з власного маг-бука, який лежав біля неї на трибуні. Звісно, своїми словами нічого не могла розповісти, бо цій магині й вічності не вистачить, аби все вивчити. Зрештою ніхто на це не зважав, жодний екзаменатор не стане придиратися до доньки судді.

Люсінда завершила довгу доповідь під загальні оплески. Відірвавши погляд від маг-бука, з переможною посмішкою поглянула на Джеслін, чомусь замість очікуваної бентеги в дівочих очах вирувала лише холодна злоба, не більше того. Задумливо скрививши губи, Брікслі навіть здивовано вигнула брову, чому ж «песик» Дрейка мовчить та не обурюється? Де ж сльози, де відчай? Хай там що, Люсінда полегшено видихнула, оскільки щойно захистила диплом, проте...

— Дозвольте одне запитання! — Джеслін раптом впевнено підвелася й поглянула на екзаменаторів. — Сейна Брікслі щойно представила дивовижний проєкт, який вартий окремої уваги! — завзято бринів її голос, у якому за вдаваною радістю був їдкий сарказм. Дівчина навіть посміхалася і ця посмішка геть не сподобалася Дрейку та Люсінді, вони обоє враз напружилися, втупившись в Джеслін. Дивна реакція... Що ж замислила Вілс?