Розділ 3.1

— Дякую, Коді... — узявши візитівку, Джеслін запхала її в кишеню наплічника. — Треба подумати...

— Вона ще буде думати! — Моллі злісно шарпнула подругу за руку. — Геть дурна?! Дрейк об тебе ноги витирає, а що буде після навчання? Гадаєш, він з тобою одружиться?! Прозрій вже нарешті! За порадою батьків знайде якусь кралю, як Люсінда, зі свого кола, а ти...

— Моллі, годі вже... — Джеслін нервово труснула мідними локонами, подруга торкнулася болючої теми, яку не хотілося обговорювати. — Я ж кажу, подумаю...

Розпрощавшись з Коді, дівчата пішли на перше заняття. День минув, як зазвичай. Обмірковуючи несподівану пропозицію, Джеслін вже не зважала на Дрейка, який повсякчас крутився біля Люсінди, чомусь звичні ревнощі почали змінюватися холодною поміркованістю. Після занять магиня вперше не пішла на стоянку до автівки Тосліна, натомість вирішила прогулятися містом разом з Моллі. Магині навідалися до найближчої студентської кав’ярні «Ситий Маг», де готували смачні пиріжки з м’ясом. Розташувавшись за столиком біля вікна, подруги пили каву та смакували пиріжки, за розмовами минуло кілька годин. Для Джеслін цей час промайнув напрочуд швидко, навіть мимохіть виникала думка, що спілкування з Моллі приємніше, ніж звична відлюдькуватість у бажанні повсякчас догоджати Дрейку. Дівчина усвідомила, що весь час приділяє лише йому, наче цілковито розчиняється в коханні та заразом втрачає себе... Можливо, це правильно? Якщо й так, то не хотілося, щоб це була гра лише в одні ворота...

Джеслін повернулася до котеджу, коли надворі вже сутеніло. Серце мимоволі кольнуло звичне почуття провини, оскільки сьогодні не приготувала вечерю для коханого. Котедж зустрів тишею, на кухонній поверхні красувалася місткість з недоїдками та шмат позавчорашнього пирога, який дівчина готувала для Дрейка. В передпокої спостерігалося його взуття. Вочевидь він повернувся, але чому навколо така підозріла тиша?

— Дрейку, я повернулася! Де ти?! — наблизившись до власної кімнатки-«кабінету», Джеслін зауважила, що двері прочинені й всередині мерехтить світло магічної лампи. — Дрейку, ти тут?! — штовхнувши двері, за мить здивовано вирячилася на Тослі, який різко підвівся з-за її столу. Чомусь маг здавався розгубленим, неначе зненацька піймали на гарячому.

— Джес... Ти вже повернулася? — його очі нервово бігали, уникаючи дівочого погляду. — Ти... Де ти була? — ледь опановуючи дивну бентегу, Дрейк втупився в Джеслін зі звичною вимогливістю. — Я... Чекав на вечерю! Щось приготуєш? Я з’їв салат, також би не відмовився від чогось смачного...

— Дрейку, я вже повечеряла, — зронила дівчина напрочуд холодно. — На кухні пиріг, також вчорашня качка. Гадаю, цього досить, а мені треба готуватися до захисту диплома.

— Що ж, гаразд, — хоч як дивно, парубок не став обурюватися й чомусь поводився, мов шкідливий кіт. Знічено покосившись на Джеслін, відразу шуснув за двері, а вона помітила на столі власний розгорнутий маг-бук, ще й активований. Кинувшись до пристрою, дівчина вирячилася на синій дисплей, де виблискували схематичні зображення папок з файлами, її численні проєкти й розробки. До того ж, одна з папок була щойно активована, а саме, дипломна робота... Жахлива здогадка протнула гострим лезом, хоча Джеслін відмовлялася в це вірити. Кинувшись з кімнати, вона наблизилася до зали, з-за дверей відлунював приглушений голос Дрейка. Вочевидь він з кимось розмовляв по маг-фону...

— Люсі, я щойно надіслав тобі той файл... Побачила? Дипломна робота, там тема зазначена... Наче «Розробка зарядного артефакту»... А, що? Пароль? Так, Джес встановила дату мого народження! — на кілька секунд запала тиша. Притуливши маг-фон до вуха, Дрейк задоволено вислуховував слова подяки від Люсінди. — Так, так... Джес ще не встигла показати роботу куратору, також захищатиме диплом після тебе, а тебе ніхто не посміє звинуватити у плагіаті... Ти ж донька сейна Брікслі, нашого судді... Чи стануть до тебе прискіпуватися? Як гадаєш, кому повірять? Тобі, чи Джес?

Ось вона, зрадонька(( Чекаю на ваші коментарі!