Глава 3

Наступний день розпочинався, як зазвичай. З ранкової кави, легкого сніданку та зі зборів на заняття в академії. Дрейк сьорбав каву мовчки, не зронив жодного докірливого слова, не виказував жодного невдоволення. Що ж, після вчорашнього випадку варто дати Джес остигнути, оскільки, як виявилося, існує певна межа. Її не слід перетинати, аби в дівчини не увірвався терпець. Дрейк був умілим маніпулятором, наразі вирішив вдавати поблажливість. Хай там що, до цієї магині звик. Хоч батьки неодноразово натякали, що варто знайти дівчину з їхнього кола, але парубок вперто уникав цієї розмови. Мабуть, Тосліни сподівалися, що після завершення навчання їхній синочок розпрощається з Джеслін, проте Дрейк не поспішав її відпускати. Про майбутні перспективи говорив туманно і якось натякнув Джес, що вони після навчання працюватимуть разом. Звісно, про шлюб жодного слова. Джес також не торкалася цієї теми, зазвичай молоді маги жили разом і до шлюбу, в суспільстві це вважалося нормою.

Дрейк з Джеслін приїхали до академії на авто. Хоч дівчина мимохіть і вловила в салоні запах парфумів Люсінди, який ще витав відучора, але змовчала. До того ж, коханий Дрейк сьогодні такий лагідний, приязний, не варто псувати йому настрій неприємними розмовами.

— Дрейку, вітаю! — в коридорі біля аудиторії їх зустріла Люсінда в товаристві нових подруг, донька впливового судді встигла потоваришувати з тими студентками, яких вважала рівними собі. Обдарувавши Тослі широкою посмішкою, Люсінда водночас зверхньо і відсторонено поглянула на Джеслін, мов на хатню тваринку, яка завжди супроводжує Дрейка.

— Вітаю, Люсі! Маєш гарний вигляд! Сяєш, мов світило Шайніс! — парубок не стримався від компліментів, оскільки Люсінда дійсно була ефектною. Яскравий макіяж, струнка фігура, доглянуте, блискуче волосся, що спадало на плечі шовковистими, білими кучерями. До того ж, впевнена постава. Мабуть, саме впевненість нерідко є неабиякою перевагою, а сейні Брікслі цього не бракувало. З дитинства розбалувана дівчина звикла, що в житті усе дається легко.

— Що, Джес тебе вранці нагодувала? — одна з подруг Люсінди, чорнява Розалін, глузливо кивнула на насуплену Джеслін. — Джес, кажуть, ти гарна кухарка! Я б не відмовилася від твоїх послуг... — показово переглянулася з Люсіндою, яка упивалася цим приниженням дівчини Дрейка. — Звісно, я би заплатила...

Не встигла Джеслін обуритися у відповідь, як до магів стрімко наблизилася Моллі. Не вітаючись з зухвалими студентками, відразу потягла коридором розгублену подругу якнайдалі, їм у спину долинув їдучий дівочий сміх.

— Джес, ти довго збираєшся це терпіти?! — Моллі обурено стиснула її зап’ясток, а чорні очі блищали, мов розжарені вуглини. — Ті видри тебе принижують...

— Моллі, незабаром іспити і випускний, невдовзі вони зникнуть з мого життя, — зітхнувши, Джеслін поглянула назад та зауважила, що Дрейк вже крутиться біля Люсінди і вони щось обговорюють.

— Слухай, годі витріщатися на свого ненаглядного! — злісно буркнула Моллі. — Дарма ти вчора пропустила лекцію Барстона... До речі, лекція була цікавою, сейн Барстон розповідав про власні наукові досягнення, до того ж, він вродливий... — змовницьки хмикнула. — Хоча... Як на мене, краще ту вроду споглядати на відстані, бо від Барстона віє такою владністю, наче він Верховний! Звісно, це й не дивно. Як відомо, сейн Барстон є племінником нашого Верховного... До речі, наш Коді хотів тебе бачити й наполегливо просив, щоб ти перед заняттями зайшла до лабораторії, він чекає! — не зволікаючи, Моллі потягла подругу в бік лабораторії, яка розташовувалася на першому поверсі центрального корпусу.

Саме цієї миті Коді возився з брудними посудинами й щось бурмотів собі під ніс. Оскільки після вчорашніх занять довкола панував безлад, лаборанту доручили хоча б почистити місткості та підготувати приміщення до ранкового заняття. Помітивши дівчат, які увійшли в лабораторію, Коді шпурнув ганчірку в раковину та наблизився до них, нервово поправляючи ріденькі пасма.

— Джес! Чому вчора не пішла на лекцію? — його чорні очі докірливо блищали за скельцями окулярів. — До речі, я показав сейну Барстону твої проєкти, а він неабияк зацікавився! Чомусь найбільше його зацікавив твій вибуховий артефакт... Так, цей маг не вельми приємний у спілкуванні, але... Він довго ознайомлювався саме з твоїми розробками, а після сказав, що бажає, аби ти приїхала до столиці та працювала разом з ним! Навіть байдуже, що ти дівчина... Схоже, його це геть не хвилює! Ось, візьми, — витягнув з кишені прямокутну сріблясту пластину та простягнув ошелешеній Джеслін. — Барстон залишив візитівку! Тут номер його помічника, треба якнайшвидше з ним зв’язатися... — кахикнувши, Коді раптом іронічно примружився. — Лише не кажи, що упустиш цей шанс заради свого «мажорчика»... Джес! Якщо посмієш проґавити таку можливість, я довіку вважатиму тебе дурепою! — лаборант рідко виказував емоції, його обурення здавалося навіть кумедним, проте цієї миті Джеслін було не до сміху. Вибір не просто складний, її серце наче нещадно роздиралося навпіл — коханий Дрейк, або така можливість... Блискучий шанс докорінно змінити життя та проявити себе у галузі науки.

Дорогі читачі! Ваші коментарі та сердечка надихають автора писати цю книгу й далі) Ця історія оживає лише з вами) Сподіваємося, Джес не проґавить шанс...