Глава 2

Після закінчення нудної лекції студенти полегшено згорнули конспекти. Покидаючи аудиторію, мов задушливу в’язницю, вони побіжно обговорювали майбутні іспити та появу в академії легендарного науковця Стівена Барстона. Подейкують, він сильний маг та світило науки, проте мав кепський характер. Мабуть, через це і виникали складнощі з асистентами, оскільки не кожен зуміє терпіти вибрики цього генія, також і йому важко догодити.

Опинившись в коридорі, Джеслін з Моллі зупинилися біля великого вікна, що здіймалося вздовж стіни, мов урочиста арка знань.

— В нас зараз практичне заняття з приготування зілля, перерва невелика, треба поспішати, — Моллі дістала з кишені піджака м’ятний жувальний кристал та простягнула подрузі. — Візьми, освіжає подих! То що, йдемо?

— Почекаю на Дрейка... — Джеслін нервово покосилася на двері аудиторії, за кілька секунд разом з кількома студентами вийшов усміхнений Дрейк Тослі, а також і білявка, яка впевнено тримала парубка за лікоть, наче вони закохана пара.

— Дрейку! — Джес помахала рукою. — Я тут, чекаю на тебе!

— А... Джес... — здмухнувши з чола русяве пасмо, Дрейк разом з Люсіндою наблизилися до вікна. — Це Люсі, моя давня подруга! — кивнув на білявку з широкою посмішкою, а вона зміряла Джеслін оцінюючим, зверхнім поглядом. — Наші батьки давно знайомі, я знаю Люсі ще з дитинства! Її батька сейна Брікслі перевели до нашого міста, Люсі також перевели до нашої академії!

— Як я зрозуміла, ти Джес... Дівчина Дрейка... — скрививши тонкі губи, нафарбовані яскравою помадою, Люсінда нахабно протинала застиглу Джеслін блакитними, крижаними очима. — Дрейк каже, що ви разом ще з першого курсу... Що ж, рада знайомству, — обдарувала натягнутою посмішкою без натяку на щирість, та посмішка радше була глузливою, іронічною. — Також Дрейк казав, що ти гарно готуєш, ще й прибираєш в котеджі... Пощастило йому з тобою! Не доводиться користуватися послугами прибиральниць...

— Не люблю, коли в хаті брудно, — холодно зронила Джеслін, вловивши відвертий принизливий натяк. — Також Дрейк любить домашню їжу, тому й готую...

— Я ж кажу, йому пощастило! — закотивши очі, Люсінда смикнула парубка за лікоть. — Ходімо, Дрейку! Незабаром практичне заняття, не варто запізнюватися, — крутнувшись на підборах, потягла Тослі за собою, а він, не зважаючи на оторопілу Джеслін, мовчки пішов у товаристві білявки на наступне заняття. Навіть не обернувся, не мовив жодного слова, наче така зневага до Джес — природно.

— Яка ж нахаба... — скреготнувши зубами, Моллі злісно зіщулила очі. — Джес! Хіба не бачиш, що та зміюка тебе принижує?! А твій Дрейк... Мовчить, ніби води в рот набрав, ще й пішов разом з нею!

— Мабуть, вони давно не бачилися, хочуть поспілкуватися... — як завжди, Джеслін відчайдушно заспокоювала себе, вкотре виправдовуючи коханого.

— Поспілкуватися? Дурепа ти, Джес! — саркастично хмикаючи, Моллі притлумила гнів та важко зітхнула. — Ходімо, — смикнула похмуру подругу за зап’ясток і дівчата покрокували коридорами на наступне заняття. — До речі, наш лаборант Коді казав, що після останнього заняття сейн Барстон проведе лекцію для студентів-випускників, підемо?! Гадаю, буде цікаво його послухати, заразом і поглянемо на те легендарне світило науки...

— Мабуть, ні... — Джеслін нервово накинула на спину наплічник. — Часу в мене в обмаль... Треба готуватися до випускних іспитів, також обіцяла Дрейку на вечерю запечену качку з яблуками...

— Качка?! Ти геть здуріла через те кохання! — Моллі вкотре закипала у праведному гніві, оскільки хвилювалася за подругу. — Краще би сходила на лекцію, хоча... — зрештою махнула рукою. — Роби, як знаєш! На твоєму місці я б ту качку запхала Дрейку... Сама знаєш, куди, — не стала переконувати Джеслін, хоча подумки сподівалася, що настане день, коли подруга нарешті прозріє і рожева пелена спаде з її очей.

Під час практичного заняття з приготування зілля третьокурсники розділилися на групи, які попрямували до окремих лабораторій закладу. Джеслін, Моллі, Дрейк та Люсінда були в одній групі, студенти квапливо увійшли в лабораторію, де вже очікувала повненька викладачка середніх літ, сейна Вілад, також біля столу крутився худорлявий лаборант Коді, розставляючи скляні посудини з водою.

— Вітаю, вельмишановні юні маги, — вбрана в строгий костюм, сейна Вілад зустрічала студентів широкою посмішкою. Хоч на заняттях здавалася привітною, нерідко й сипала жартами, але на іспитах дерла сім шкур, керуючись принципом: «люби як душу, труси як грушу». — Отож, сьогодні готуватимемо зілля від нежитю. Як відомо, таке зілля продається в крамницях нашого міста, але його можна виготовити й самотужки. До речі, якраз в нашого Коді заклало ніс, — діловито кивнула на худенького лаборанта, який завжди носив круглі окуляри та нервово смикав ріденьке темне волоссячко. — Будемо його лікувати! Хто приготує найдієвіше зілля, матиме бонуси на іспиті. До вашої уваги рецепт цього зілля! — картинним жестом вказала на велику настінну маг-панель, за мить на дисплеї замерехтів перелік інгредієнтів. — Що ж, ці складові вам відомі, бо вивчали на попередніх заняттях, заразом побачу, як засвоїли матеріал...

Розставляючи на столі місткості з інгредієнтами, Коді гучно чхнув, аж ледь не злетіли окуляри. Потерши розчервонілий ніс, висякався в серветку, а Дрейк з Люсіндою переглянулися та вже давилися тихим сміхом через це жалюгідне видовище, ба більше, дивака Коді й без того вважали кумедним. Черговий об’єкт насмішок.

— Сейне Тослі, наявність нежитю не причина для насмішок, — строго відрубала викладачка, докірливо поглянувши на студентів. — Подивлюся, чим ви мене порадуєте наприкінці заняття, — багатозначно кивнула на стіл з місткостями й посудинами.

Уважно ознайомившись з рецептом, Джеслін, як і інші, відразу приступила до приготування зілля. Не досить того, що слід строго дотримуватися пропорцій складових, також необхідно додати до приготовленого зілля власні магічні потоки, керуючись зазначеною формулою. За мить в лабораторії запала напружена тиша, лише інколи її порушувало чхання лаборанта. Хай там що, Джес воліла якнайшвидше позбавити його нежитю. Зі скромним Коді потоваришувала ще на першому курсі, він завжди хвалив магиню за знання і старанність, вважав обдарованою та вартою чогось більшого, ніж повсякчас обслуговувати «мажора» Тослі. До слова, Коді не любив цього зарозумілого мага, який завжди насміхався над іншими, зокрема й над ним.