Глава 2

Після закінчення нудної лекції студенти полегшено згорнули конспекти. Покидаючи аудиторію, мов задушливу в’язницю, вони побіжно обговорювали майбутні іспити та появу в академії легендарного науковця Стівена Барстона. Подейкують, він сильний маг та світило науки, проте мав кепський характер. Мабуть, через це і виникали складнощі з асистентами, оскільки не кожен зуміє терпіти вибрики цього генія, також і йому важко догодити.

Опинившись в коридорі, Джеслін з Моллі зупинилися біля великого вікна, що здіймалося вздовж стіни, мов урочиста арка знань.

— В нас зараз практичне заняття з приготування зілля, перерва невелика, треба поспішати, — Моллі дістала з кишені піджака м’ятний жувальний кристал та простягнула подрузі. — Візьми, освіжає подих! То що, йдемо?

— Почекаю на Дрейка... — Джеслін нервово покосилася на двері аудиторії, за кілька секунд разом з кількома студентами вийшов усміхнений Дрейк Тослі, а також і білявка, яка впевнено тримала парубка за лікоть, наче вони закохана пара.

— Дрейку! — Джес помахала рукою. — Я тут, чекаю на тебе!

— А... Джес... — здмухнувши з чола русяве пасмо, Дрейк разом з Люсіндою наблизилися до вікна. — Це Люсі, моя давня подруга! — кивнув на білявку з широкою посмішкою, а вона зміряла Джеслін оцінюючим, зверхнім поглядом. — Наші батьки давно знайомі, я знаю Люсі ще з дитинства! Її батька сейна Брікслі перевели до нашого міста, Люсі також перевели до нашої академії!

— Як я зрозуміла, ти Джес... Дівчина Дрейка... — скрививши тонкі губи, нафарбовані яскравою помадою, Люсінда нахабно протинала застиглу Джеслін блакитними, крижаними очима. — Дрейк каже, що ви разом ще з першого курсу... Що ж, рада знайомству, — обдарувала натягнутою посмішкою без натяку на щирість, та посмішка радше була глузливою, іронічною. — Також Дрейк казав, що ти гарно готуєш, ще й прибираєш в котеджі... Пощастило йому з тобою! Не доводиться користуватися послугами прибиральниць...

— Не люблю, коли в хаті брудно, — холодно зронила Джеслін, вловивши відвертий принизливий натяк. — Також Дрейк любить домашню їжу, тому й готую...

— Я ж кажу, йому пощастило! — закотивши очі, Люсінда смикнула парубка за лікоть. — Ходімо, Дрейку! Незабаром практичне заняття, не варто запізнюватися, — крутнувшись на підборах, потягла Тослі за собою, а він, не зважаючи на оторопілу Джеслін, мовчки пішов у товаристві білявки на наступне заняття. Навіть не обернувся, не мовив жодного слова, наче така зневага до Джес — природно.

— Яка ж нахаба... — скреготнувши зубами, Моллі злісно зіщулила очі. — Джес! Хіба не бачиш, що та зміюка тебе принижує?! А твій Дрейк... Мовчить, ніби води в рот набрав, ще й пішов разом з нею!

— Мабуть, вони давно не бачилися, хочуть поспілкуватися... — як завжди, Джеслін відчайдушно заспокоювала себе, вкотре виправдовуючи коханого.

— Поспілкуватися? Дурепа ти, Джес! — саркастично хмикаючи, Моллі притлумила гнів та важко зітхнула. — Ходімо, — смикнула похмуру подругу за зап’ясток і дівчата покрокували коридорами на наступне заняття. — До речі, наш лаборант Коді казав, що після останнього заняття сейн Барстон проведе лекцію для студентів-випускників, підемо?! Гадаю, буде цікаво його послухати, заразом і поглянемо на те легендарне світило науки...

— Мабуть, ні... — Джеслін нервово накинула на спину наплічник. — Часу в мене в обмаль... Треба готуватися до випускних іспитів, також обіцяла Дрейку на вечерю запечену качку з яблуками...

— Качка?! Ти геть здуріла через те кохання! — Моллі вкотре закипала у праведному гніві, оскільки хвилювалася за подругу. — Краще би сходила на лекцію, хоча... — зрештою махнула рукою. — Роби, як знаєш! На твоєму місці я б ту качку запхала Дрейку... Сама знаєш, куди, — не стала переконувати Джеслін, хоча подумки сподівалася, що настане день, коли подруга нарешті прозріє і рожева пелена спаде з її очей.