Глава 1

— Джес, де моя кава? — величаво розвалившись у кріслі, Дрейк закинув ногу на ногу та напружено втупився в конспект, який тримав перед собою. На сторінках рясніли формули магічних потоків. Авжеж, теорія магії для Дрейка непролазні хащі, а незабаром іспит. Звісно, парубок впевнений, що його складе, оскільки жодний викладач не стане прискіпуватися до сина поважного Радника, ба більше, впливовий батечко один з меценатів, який підтримував заклад.

— Ось, твоя кава, — Джеслін обережно поклала чашку на скляний журнальний столик. Щоранку вона робила каву для коханого Дрейка, також омлет, або хрусткі тости з сиром. На цього парубка завше дивилася, мов на бога й ладна прямувати за ним хоч на край світу... Джеслін вважала Дрейка бездоганним. Вродливе обличчя з правильними рисами обрамляли русяві пасма, а в блакиті його очей дівчина потонула ще під час першої зустрічі в академії...

— Джес, кава гірка... — невдоволено скрививши губи, Дрейк опустив чашку. — Скільки цукрових кристалів поклала?!

— Два... — дівчина розгублено застигла біля журнального столика. — Як завжди...

— Я ж казав, клади три! — не стримуючи роздратування, парубок різким рухом відсунув чашку й вона перекинулася, а кава розлилася по скляній поверхні коричневою калюжею. — Це ж пити неможливо! — схопившись на ноги, він нервово згорнув конспект. — Гаразд, обійдуся без кави! Піду, бо запізнююся на перше заняття, а ти... — зиркнув на дівчину з-під лоба. — Оскільки визубрила всі формули, наша Таранька дозволила тобі пропустити те кляте заняття, ото й прибери... — кивнув на розлитий напій.

Викладачку з теорії магії сейну* Тарсес студенти за спиною називали «Таранькою». Ця невисока худорлява особа мала чорне волосся, яке завжди збирала в тугу гульку, її обличчя було суворим, незворушним. Неабияк вимогливу Тарсес студенти не любили, до того ж, предмет складний... Мабуть, Дрейка дратувало й те, що Джес, на відміну від нього, успішно засвоювала цей предмет. Накинувши синій, ненависний формений піджак академії, він покрокував надвір, де очікувала власна маг-автівка. Гірко зітхнувши, Джеслін похмуро витерла ганчіркою розлиту каву, вкотре серце неприємно кольнуло голкою. Ось вона, «подяка» за турботу... Притлумивши образу, дівчина заспокоювала себе тим, що кава дійсно була несмачною, до того ж, коханий не в настрої через майбутній складний іспит.

Як і Дрейк, дівчина також стала студенткою Магічної Волорґської Академії, цей заклад розташовувався у центрі невеликого містечка Волорґ. Зазвичай там навчалися юні маги з різних соціальних верств, а Джеслін походила з простої сім’ї. Її матір працювала в міському архіві й багато років тому померла від невиліковної хвороби, а батько досі важко заробляв на життя, працюючи водієм маг-таксі. Отож, дівчині доводилося самотужки пробиватися в житті. Вона завжди була наполегливою, старанною, ще й мала неабиякі магічні здібності. На щастя, з першого разу успішно склала вступний іспит в академію, де під час навчання на першому курсі зблизилася з Дрейком. Звісно, заможний парубок не мешкав у гуртожитку, а винайняв котедж неподалік від закладу, оскільки рідний розкішний будинок розташовувався за містом. Коли стосунки з Джеслін набули романтичного характеру, Дрейк запропонував їй жити разом, а щаслива дівчина погодилася без вагань. Окрилена коханням, вона витала у хмарах, ба більше, Дрейк в неї перший... Джеслін була впевнена, що парубок ніколи її не покине, а після завершення навчання запропонує одружитися. Що ж, юне серденько, яке наразі не встигло зазнати розчарувань, вірило, що життя ясне й безхмарне...

Одягнувши форму академії, Джеслін покрутилася біля настінного дзеркала. До третього курсу навчання вже звикла до цього одягу — білосніжна строга блузка, пряма синя спідниця до колін з невеликим розрізом ззаду, такого ж кольору і піджак зі сріблястими ґудзиками. В дівчини було мідне, довге й густе волосся, що обрамляло миле біленьке личко з витонченими рисами, а очі схожі на два сірих озерця. Так, Джеслін можна вважати і красунею, недарма навіть Дрейк звернув на неї увагу, хоча за ним бігало чимало дівчат, а це лише роздмухувало самолюбство парубка. До того ж, вірна Джес завжди поряд. Приготує їсти, наведе лад у хаті, навіть не доводиться витрачати гроші на прислугу. Дрейк був впевнений, що ця дівчина нікуди від нього не подінеться, бо закохана по самі вуха, ба більше, покірна й слухняна, мов хатній песик...

Літній погожий день тішив безхмарним небом, у безмежній блакиті сяяло денне світило Шайніс, вздовж доріг міста буяли зелені дерева й красувалися акуратно підстрижені кущі. Місцеві будинки були здебільшого кількаповерхові, зведені з білої цегли, біля них рясніли крамнички і майстерні. Навчальний заклад розташовувався неподалік, на сусідній вулиці, а Джеслін вже поспішала на друге заняття — лекція з артифакторики. Діставшись академії, дівчина вбігла через відчинені центральні двері та квапливо приклала студентський браслет до артефакту допуску. Залізний турнікет одразу пропустив всередину й студентка помчала просторими коридорами до аудиторії. Хоч досі муляв неприємний ранковий випадок з кавою, але Джеслін намагалася зосередитися на майбутніх випускних іспитах та на дипломній роботі. До того ж, обрала складну тему — розробка зарядного артефакту. Занурившись у роздуми, вона неслася коридорами, мов вітер. Раптом з-за рогу вигулькнула висока постать. Не відразу помітивши цю перепону, Джеслін на повному ходу врізалася в незнайомого чоловіка, який тримав у руках паперовий стакан з кавою. Після невдалого зіткнення напій виплеснувся на формений піджак дівчини та частково на білосніжну сорочку незнайомця.

— Моя форма... — Джеслін розпачливо втупилася в темну пляму на власних грудях.

— Куди ж так летиш?! Ти взагалі дивишся перед собою?! — в коридорі залунав грізний рик. Піднявши голову, дівчина розгублено зазирнула у чорні чоловічі вири, які пропалювали відвертою люттю. Злісно смикнувши бровою, статний незнайомець нервово труснув смоляними пасмами, що обрамлювали суворе обличчя з правильними, чіткими рисами, також його огортало шлейфом приємних парфумів з ароматом кедра і м’яти. Можливо, у іншому разі Джеслін би мимоволі й замилувалася чоловічою вродою, але наразі її розгубленість миттєво змінилася взаємним гнівом.