Розділ 5.1

— Та йди вже, щезни! — хмикнувши якось зловтішно, Грейс побіжно переглянулася з Ембер, а та ледь помітно кивнула подрузі.

— Вам би повчитися гарних манер... — процідивши крізь зуби, Емелін зрештою підняла зі стійки свою тацю та з гордо піднятою головою покрокувала до столу, де вже розташувався Том та жадібно поглинав смачний овочевий крем-суп.

— Емі... Варто трохи поквапитися, аби не спізнитися на пару, — доївши страву, він підсунув до себе тарілку з кашею. — Якось не хочеться спізнюватися, ти ж розумієш... Наступна пара з артефакторики, — схоже, боявся потрапити у немилість до сейна Барстона.

— Не хвилюйся, встигнемо, — Коул задоволено потерла рученьки й узялася до страв, а смачну їжу запивала компотом.

— Що ж, я вже пообідав, — витерши руки серветкою, очкарик підвівся з-за столу. — Піду до вбиральні, зустрінемося в аудиторії, — залишаючи по собі порожні тарілки, попрямував до виходу з їдальні.

Допивши компот, Емелін підвелася на ноги й раптом відчула дивний прилив жару, чомусь їй стало душно, хоча в приміщенні було доволі прохолодно.

«Невже захворіла?» — Емелін торкнулася розчервонілих щічок та побіжно зиркнула в бік столу неподалік, де сиділи Ембер і Грейс. Цієї миті вони давилися тихим сміхом, ще й змовницьки зиркали на Коул. Звісно, її враз протнуло здогадкою — невже ті зміюки щось підсипали у страви чи компот?

Хай там як, на пару Барстона треба прийти вчасно і Емелін попленталася до виходу. Її тіло дедалі більше наливалося слабкістю, ніби дівчина розімліла від п’янких напоїв, ще й трохи паморочилося в голові. Ледь переставляючи ноги, Коул спершу вирішила дістатися вбиральні, аби умитися холодною водою.

— Ембі, то ти таки підсипала їй той афродизіак? — сидячи за столом, Грейс зловтішно пирхнула від сміху.

— Авжеж... Саме тоді, коли ти її відволікла, — білявка задоволено хмикнула, доїдаючи свій салат. — До речі, згідно з розкладом, в неї зараз пара у сейна Барстона, а я всипала кінську дозу... Як бачимо, зілля вже подіяло! — переможно реготнула. — Аж цікаво, якими будуть наслідки? Навіть впевнена, що та провінційна дівка осоромиться перед усіма, утім... Хоч як прикро, ми цього не побачимо, — іронічно зітхнула з удаваним смутком. — Буде їй наукою, щоб знала, як чіплятися до мого Кайла...

Тим часом Емелін з останніх сил ледь допленталася до вбиральні. Підставивши тремтячі долоні під струмінь холодної води, плеснула на розпашіле обличчя та заразом намочила формений жакет.

— Байдуже... Піду на пару мокрою... — бурмотіла під ніс, ніби таким чином заспокоювала себе. — Я вся мокра... — губи мимоволі розпливалися дурноватим усміхом. — Сейн Барстон... Він же це помітить... — вже не контролювала власні думки, що непомітно схилялися до непристойного. Чомусь уява вимальовувала чуттєві губи ненависного викладача, яких хотілося торкнутися, наче священного артефакту. — Сейн Барстон... А він насправді нічого такий... Хоч, зараза, і злий... Цікаво, який у ліжку? Мабуть, пристрасний...  — перед очима, ніби наяву, зрадницьки виринав цей маг, ще й обдаровував спокусливою посмішкою та повільно розстібав ґудзики своєї сорочки. — Свята Магія... Про що я думаю? — хоч голос розуму відчайдушно продирався до задурманеної свідомості, однак його нещадно приглушувала дія підступного зілля. — Пара! Незабаром клята пара... — дівчина розпачливо чіплялася за останню тверезу думку, мов за рятівне коло. Навіть не висушивши себе артефактом, ледь вийшла з вбиральні, а кінцівки ніби наливалися свинцем. В Коул підкошувалися ноги, здавалося, за мить рухне на підлогу. Хитнувшись, вона уперлася руками у стіну та спрямувала затуманений погляд в бік аудиторії, якої вперто воліла дістатися. Наче недалеко, ще кілька кроків... Як же здолати цей карколомний шлях? Світ почав розпливатися тьмяними плямами, а Емелін вже й не зважала на те, що чиїсь пальці різко вп’ялися в її плечі...

— Сейно Коул! Невже напилася?! — крізь густу пелену долинав приглушений, але до болю знайомий грізний голос.

Гілберт Барстон ледь встиг підхопити ослаблену дівчину, яка з останніх сил трималася на ногах. Рвучко розвернувши її обличчям до себе, гнівно втупився у скляні сірі очі з розширеними зіницями.

— Тобі не соромно?! Напилася перед моєю лекцією?! — вже й грубо звертався на «ти» та щосили трусив бідолаху за плечі, а вона, кволо піднявши голову, зазирнула у чорні вири перекошеного від злоби викладача та раптом розпливлася неконтрольованою посмішкою, хоча у іншому разі тремтіла би у страху.

— Сейне Барстоне... — млосно протягнула, облизуючи мокрі губи. — Чому ви такий... злюка? Ви ж насправді... до огрів спокусливий... Ви ж мене покараєте? — посмішка так і не сходила з її обличчя. — Я ладна прийняти від вас будь-яке покарання... — повільно підводячи правицю, Емелін ковзнула пальцями по лацканах чоловічого піджака та окреслила верхній ґудзик, ніби збиралася його розстібнути.

— Що?! — викладач враз заціпенів та округлив очі, ніби в коридорі закладу побачив страхітливого огра, така поведінка студентки неабияк приголомшила. — Що ти верзеш? Коул... Що ти робиш?! — водночас зрадницьки сіпнувся кадик. — Не досить того, що ти напилася... — раптом напружено зіщулив очі, оскільки не відчув перегару. — Що ти пила?!

Авжеж, викладач в шоці!) чекаю на ваші коментарі, що ж буде далі?)