Розділ 4.1

Звісно, Емелін вже зрозуміла, що діватися нікуди, однак цієї миті більше не хотілося бути нещасною жертвою знущань осоружного викладача. Побіжно вловивши співчутливий погляд очкарика, вона з гордо піднятою головою та з удаваною рішучістю покрокувала до столу Барстона, водночас туди неохоче наблизився і Парсон. Спершу він вороже зиркнув на Емелін, наче жадав кривавої розправи над цією рудокосою воїтелькою, але коли обернувся до маг-дошки, де вже рясніли складні формули, то хоробрість розтанула, немов сніг навесні.     

Зібравшись із силами, Коул одразу розгорнула свій маг-бук, який поклала на стіл біля пристроїв, а Барстон власноруч підсунув до студентів два стільця, немов виказуючи милість. Не чекаючи на заклик викладача до «битви», Емелін першою опустилася на стілець. Швидко аналізуючи написані на маг-дошці формули, почала визначати магічні сплетіння обох пристроїв. Колись їй вже довелося ремонтувати стабілізатор магії, у спогадах виринала необхідна інформація.

Схрестивши руки на грудях, Барстон застиг за спинами сидячих «воїнів» та споглядав цю «битву» з ледь помітною іронічною посмішкою, хоча в зіщулених очах майнула цікавість. Як виявилося, сейна Коул не обділена знаннями, бо аж надто швидко нумерувала потоки! На відміну від неї, Парсон так і не визначив жодного правильно, лише витріщався на маг-дошку, мов пугач у непроглядну темряву.

— Що ж, оголошую переможця доленосної «битви»! — звертаючись до студентів з награним пафосом, Барстон іронічно підібгав губи та вказав на Емелін. — Наша незрівнянна сейна Коул! — оте «незрівнянна» радше пролунало глузливо. — А ви, сейне Парсоне, повертайтеся за парту, — кивнув до парубка, який не зумів розібрався у формулах. — Проґалини у ваших знаннях будемо завзято заповнювати в процесі навчання. Артефакторика — наука серйозна... Це вам не кулаками махати в коридорах університету!

Узявши свій маг-бук, Роберт з опущеною головою пішов до парти, невже «морда в сажі» виявилася розумнішою за нього? Полегшено видихнувши, Емелін підвелася на ноги з переможним виглядом, а на серці було так радісно, наче дійсно здолала запеклого ворога та врятувала уявне королівство, але раптом на її тонкому зап’ясті зімкнулися цупкі чоловічі пальці.

— Сейно Коул, хіба я дозволяв вам іти? — за спиною вкрадливо долинув голос сейна Барстона. — Хіба ж ми можемо так просто відпустити переможця доленосної «битви» без заслуженої винагороди? — іронічно хмикнувши, викладач відпустив дівочі рученьку. Різко обернувшись, Емелін поглянула у його хитрі примружені очі з відвертою неприязню, ніби серцем відчувала, що та «винагорода» лише продовження витончених знущань.

— Сподіваюся, ваша «винагорода» не стане для мене черговим покаранням... — злісно пробубоніла, суплячи брови.

— Хіба ж я схожий на мучителя? — кілька секунд Барстон спивав її сталевий немигаючий погляд, у якому застигло щось схоже на виклик. Складалося таке враження, наче це мовчазне протистояння лише виселило викладача. — Навпаки... Хотів ощасливити вас своєю милістю! Отож, сьогодні удостою вас честі побути моєю безцінною асистенткою, бо наш лаборант трохи прихворів, тому й необхідно комусь виконувати його роботу, — велично вказав на стелажі біля маг-дошки, на полицях яких красувалися різноманітні пристрої. — Оскільки ви вже сягнули глибин певних знань, то допоможемо й іншим. Беріть оці «скарби» та покладіть по одному перед кожним, — кивнув у бік парт, де застигли студенти й з цікавістю глипали то на викладача, то на набундючену Коул.

«Авжеж, «милість»... Огри б його роздерли!» — ледь стримавшись, аби не сказати це вголос, Емелін неохоче наблизилась до стелажів. Замість того, щоб засвоювати лекцію, доведеться носитися по аудиторії з тими клятими пристроями! Зціпивши зуби, вона почала тягти їх по одному до кожної парти, а тим часом Барстон продовжував розповідати студентам про визначення магічних потоків. Звісно, навіть і не думав допомагати Коул. Діловито склавши руки на грудях, ще й супроводжував її таким поглядом, наче дівчині варто рухатися швидше.

Злісно відсапуючись, розчервоніла Емелін схилилася до нижньої полиці, де залишився останній пристрій, великий магічний очищувач повітря. До того ж, важкий. Саме його повинна дотягти до першої парти, за якою сидів Парсон. Знущально скрививши губи, цей рудий парубок водночас витягнув товсту шию та з цікавістю зиркав під спідницю Коул, поки та нахилялася.

— Сейне Барстоне! Цей очищувач повітря важкий, я його навіть не підніму... — процідила Емелін, намагаючись зрушити з місця триклятий пристрій.

— Наша вельмишановна «воїтелько»... — театрально протягнув викладач, споглядаючи ці потуги нещасної студентки без краплини співчуття. — Щойно ви перемогли запеклого ворога, він опинився у вашій владі, — вказав на Роберта Парсона, а той різко втягнув голову в плечі. — Отож, нехай служить вам до кінця цієї лекції та візьме на себе цей непосильний «тягар важливої місії»! Чого ж ви чекаєте, переможений «воїне»?! — величаво звернувся до Парсона, в якого зрадницьки спалахнули і без того червоні товсті щоки, вкриті ластовинням. — Допоможіть вашій «володарці»!

Випроставшись на весь зріст, Емелін полегшено видихнула, бо з волі викладача передала естафету знущань рудому нахабі. Неохоче покинувши своє місце, той ледь дотягнув важкий пристрій до першої парти й водночас обдаровував Коул таким поглядом, наче в подальшому їй не уникнути жорстокої розправи. Хоч і невідомо, чи помітив це Барстон, але дівчина помітила. Навіть була впевнена, що рудий товстун забажає помсти.