Глава 4

Наступного ранку Емелін поспішала на заняття. Не хотілося спізнюватися, бо перша пара з артефакторики й не виключено, що сейн Барстон не погладить по голівці «улюблену» студентку за запізнення.

Наближаючись до аудиторії, дівчина ще здаля помітила натовп студентів, ніби вони споглядали якусь виставу. Продираючись крізь той натовп, Коул раптом застигла, мов кам’яна і водночас гнівно стиснула кулаки.

Саме цієї миті товстий рудий першокурсник Роберт Парсон щосили притиснув до підвіконня бідолашного очкарика Тома Верді. На жаль, навіть в цьому закладі цькували більш слабких та беззахисних, а хто стане захищати сироту?

— Очкасте нещастя! Дай-но наплічник! Подивимося, що за «скарби» ти там ховаєш! — рудий задира намагався висмикнути з рук наляканого Тома пошарпаний наплічник з маг-буком, однак той відчайдушно вп’явся в нього пальцями, бо дешевий маг-бук був для нього найціннішим за все. 

— Слухай! Відстань від нього! — гарикнула Емелін до товстого нахаби й лише зараз помітила у натовпі Кайла та Ембер, які з цікавістю споглядали це приниження сироти, а блондинка навіть зверхньо посміхалася, ніби під час якоїсь розваги.   

— Якщо не відстану, то що?! — вкотре смикнувши наплічник Тома, Роберт Парсон знущально вишкірився до Емелін. — Що ти мені зробиш? Руда п’яниця й морда в сажі! — пирснув неприємним сміхом, пригадуючи вчорашнє заняття з артефакторики, під час якого вибухнув маг-накопичувач.

— Що зроблю?! Натовчу твою товсту пику! — скромність Коул враз випарувалася, змінюючись праведним гнівом. Так було завжди, коли кривдили знедолених, а дівчина не могла просто пройти мимо. Уявивши себе войовничою Лорою, вона блискавично кинулася до Роберта, а він випустив з рук наплічник Тома й грубо відштовхнув від себе Емелін. Ледь втримавшись на ногах, вона з надією покосилася на Кайла в очікуванні, що той заступиться, однак Ардлі так і стояв з незворушним обличчям, наче йому геть байдуже до Коул, ніби вона чужа.

— Ну, давай, мордо в сажі! Хочеш битися?! — відштовхнувши від себе тремтячого Тома, озвірілий Роберт спрямував свій гнів вже на дівчину. Кинувшись до неї, схопив за комір жакета, однак Емелін не розгубилася. Замахнувшись правицею, зацідила кулачком у перекошену від злоби парубочу пику. Звісно, Роберт геть не сподівався на таку відсіч та одразу випустив з рук комір дівочого жакета, а хтось за спиною вже заходився їдучим сміхом.

— Ти! Та я ж тебе... — затуливши лівою долонею розчервонілу після удару щоку, Роберт знову кинувся до Коул. Можливо би й вдарив її, однак раптом в коридорі позаду натовпу долинув грізний чоловічий голос, від якого здригнулися стіни закладу:

— Що тут відбувається?!

Студенти, які щойно споглядали бійку, одразу кинулися врозсип, мов полохливі миші, навіть Том позадкував вздовж підвіконня, притискаючи до себе багатостраждальний наплічник. За кілька кроків посеред коридору зловісно нависала темна постать сейна Барстона, а в його очах, схожих на чорні безодні, майнули зеленкуваті іскри дивної магії. Саме цієї миті ті дикі вири відверто свердлили Емелін, а також і розчервонілого Роберта, який повільно відступив від дівчини.

— Сейне Барстоне! Це... Це не я! Це вона! — здригаючись від страху, рудий першокурсник вказав на Коул. — Це вона на мене напала! Вона... Вона скажена! Я лише захищався!

— Це брехня! — різко піднявши голову, Емелін зазирнула у немигаючі очі застиглого викладача, та краще б не дивилася... В них палало стільки гніву, ще й стільки відвертої зневаги, наче дівчина була небезпечною злодійкою, яка заслуговує на жорстоке покарання, однак...

— Сейне Барстоне! — раптом вигукнув Том, нервово поправляючи окуляри. — Емелін насправді мене захищала від Роберта! Вона єдина, хто наважився втрутитися у бійку...

— Стули пельку... — загрозливо процідив Роберт. — Він бреше! — верескнув до Барстона, виправдовуючи власну брехню. Звісно, сподівався, що ніхто не повірить сироті, бо до таких нерідко й викладачі ставилися зневажливо, а Роберт Парсон походив з багатої сім’ї, його батько був власником мережі продуктових крамниць.

— Що ж, перше і останнє попередження, — голос Барстона виморожував до кісток, мов якась небезпечна й заборонена магія. — Сейне Парсоне і сейно Коул... Якщо знову буде щось подібне, обох потягну до ректора, а після вас відрахують з університету! Вилітатимете звідси, мов корки з пляшок, так зрозуміло?! — викладач багатозначно втупився в Коул, вкотре тонко натякаючи на її вживання п’янких напоїв. — Йдіть на пару! Через вас я вже також запізнився на дві хвилини!

Нервово кліпаючи очима, Емелін першою кинулася до аудиторії, слідом квапливо крокував набундючений Роберт, а за ним і Том, який одразу шуснув до останньої парти, де вже розташувалася насуплена Коул, відчайдушно ховаючись за спинами однокурсників від грізного викладача.

— Дякую, що заступилася, — прошепотів до неї Том, дістаючи з наплічника залатану торбину з маг-буком.   

— Не могла пройти повз... — зціпивши зуби, Емелін злісно зиркнула на Роберта, який сів за першу парту.

— Ви це бачили? Парсон отримав по пиці, ще й від нашої «п’яниці»! — випалив хтось в аудиторії та пирснув від сміху, однак з появою сейна Барстона в приміщенні враз запала гробова тиша.

— Сидіть! Не вставайте! — він буркнув до студентів, які збиралися підвестися з-за парт. — На жаль, довелося трохи спізнитися через певні негаразди... — багатозначно кивнув в бік останньої парти, а Емелін знічено опустила голову. — Прикро, що інколи коридори нашого університету схожі на поле битви, але я докладатиму зусиль, щоб певні «вояки» спрямували свою некеровану енергію на вивчення мого предмета. Отже, тема нашого заняття — визначення магічних потоків сплетінь. Як я вже казав, теорія без практики — ніщо, — наблизившись до стелажа, що височів біля маг-дошки, узяв з полиці два пристрої та поклав на свій стіл. — До вашої уваги не вельми складні стабілізатори магії, я не виводив їх з ладу. Зараз я напишу формули, що характеризують роботу цих пристроїв, але навмисно не стану нумерувати потоки. Спершу їх спробують визначити наші «вояки», заразом у запеклому поєдинку між ними ми разом визначимо й переможця цієї доленосної битви знань... Сейн Парсон та сейно Коул, ласкаво прошу до столу! Також візьміть свої маг-буки, вашу необхідну «смертоносну зброю», — Барстон величаво змахнув правицею, наче герольд перед початком лицарського поєдинку.