Глава 3

Після закінчення пари студенти квапливо покидали аудиторію та ввічливо прощалися з сейном Барстоном, лише Емелін показово проігнорувала віднині ненависного викладача. Схопивши з парти маг-бук, вона стрілою вискочила з приміщення та помчала коридорами до вбиральні. Насамперед необхідно умитися. На щастя, у просторій вбиральні був стаціонарний артефакт чистки.

— Ну й мерзотник... — злісно бурмотіла Коул, поспішно приводячи себе до ладу. — Міг же дати мені артефакт чистки, але ж не дав! — водночас в грудях похололо зі згадкою про клятий залік. — Той Барстон гірший за огра... Він же мене завалить на тому заліку, зараза така...

Покинувши вбиральню, дівчина поспішала на третю пару, а саме, на лекцію про цілющі артефакти. На щастя, похмілля потроху відпускало. В голові поступово почало прояснятися, хоча щоки досі палали від пережитого сорому. Це ж треба, щоб триклятий Барстон так принизив її перед усіма! Лора правду казала, нюх в нього звірячий... Відчув не лише перегар, ще й запах випитих напоїв!

Швидко крокуючи коридорами закладу, задумлива Коул не одразу помітила Кайла, з яким ледь не зіштовхнулась.

— Емі? Куди так летиш? — змахнувши з чола світле пасмо, парубок блискавично зміряв дівчину оцінюючим поглядом. Мимоволі відмітив, що у цій формі вона гарненька й враз пригадалися шалені любощі, коли Емелін мліла в його обіймах. — До речі... Якщо в тебе остання пара, то після можемо й прогулятися, бо в мене також остання. Пригощу тебе кавою, також покажу свої апартаменти, — розплився спокусливою посмішкою, від якої Коул зазвичай божеволіла.

— А твоя блондинка не відірве тобі голову? — натомість злісно хмикнувши, вона насупилась та показово відвернулася, не приховуючи гіркої образи.

— Це ти про Ембер? Авжеж, забув вас познайомити, її звати Ембер, утім... — роззирнувшись довкола, знизав плечима. — Ми з нею лише друзі, не більше того... Ембер місцева, показала мені столицю, але між нами нічого немає, запевняю... — його блакитні очі зробилися такими невинними, аж хотілося повірити цим словам, а Емелін завжди вірила Кайлу Ардлі. Думками досі линула до нього, бо серцю не звелиш, кого саме кохати.

— Тоді прогуляємося після пар, — дівоче обличчя просяяло радістю, сірі плеса аж світилися невимовним щастям .

— Чекатиму з нетерпінням... Зустрінемося на стоянці біля моєї маг-автівки, ти її впізнаєш, — схилившись до Емелін, Кайл окреслив вказівним пальцем її пухкі вуста. — Поїдемо до мене, я ж так сумував за тобою... — його хрипкий голос вкотре огортав солодкими хвилями. — До зустрічі, — підморгнувши усміхненій дівчині, він впевнено покрокував уперед. Наївна Емі... Лише одне слово, один доторк і вона вже тане, мов сніг навесні, ще й ліжко зігріє... Авжеж, закохана по вуха! Ардлі завше був маніпулятором та звик, що дівчата вішалися йому на шию. Звісно, Коул була для нього тимчасовою розвагою, бо для серйозних стосунків потрібна кралечка з багатої сім’ї й бажано зі столиці. До прикладу, така, як Ембер Гарсі. Ба більше, в неї батько один з Радників, має неабиякі зв’язки...

Емелін швидко знайшла потрібну аудиторію, а коли увійшла в приміщення, студенти зустріли її здавленим сміхом. Авжеж, надовго запам’ятають той вибух маг-накопичувача! Злісно ігноруючи глузування однокурсників, дівчина розташувалася за партою біля очкарика, з яким сиділа на парі Барстона.

— Як бачу, ти вже умилася... — він уважно роздивлявся Коул крізь скельця окулярів. — До речі, якби не ті рештки бойової магії, ти би успішно впоралася з завданням сейна Барстона... Доволі швидко створила потоки базової формули, я це оцінив, — промовляв без натяку на знущання, радше з захопленням. — Я Том Верді...

— А я Емелін Коул, — дівчина привітно всміхнулася очкарику, його похвала зігрівала душу. — Я приїхала з містечка Волорґ, в мене там мама залишилася...

— Ти щаслива, що маєш матір, бо я сирота, — парубок тихо зітхнув, в карих очах майнув смуток. — Мої батьки колись померли, родичів в мене немає. Я зростав у дитячому столичному притулку та вже звик покладатися лише на себе...

— Співчуваю, — Емелін дійсно дивилася на очкарика з неприхованим співчуттям. На щастя, в неї хоч є матір, а Том у цьому світі сам, мов одиноке деревце у безмежному полі. Безсумнівно, йому доводилося важко, однак прикрощі життя не зломили цього парубка. Ба більше, вступив до університету. Вочевидь не обділений розумом. Хоч очкарик і схожий на скромного ботана, але Емелін раділа їхньому знайомству. Не виключено, що цей заучка зуміє чимало досягти у житті.

Хоч як дівчина намагалася зосередитися на лекції, але думками вже линула до Кайла у радісному передчутті побачення. Як завжди, вірила Ардлі й ладна була пробачити йому все, а блондинка... Кайл сказав, що вони лише друзі!

Після закінчення пари Емелін швидко розпрощалася з Томом. Підхопивши сумку з маг-буком, стрілою помчала надвір, а саме, на стоянку з автівками заможних студентів та викладачів. Ще на відстані зауважила сріблясте знайоме авто з плавними лініями кузова та затемненими вікнами, а також і власника цього авто, який вже очікував на дівчину. Гордовито схрестивши руки на грудях, він стояв з таким поважним виглядом, наче володар цього світу. Щонайменше Верховний, перша особа Ніверії...

— Кайле! — радісно махнувши правицею, Емелін вихором кинулася до Ардлі.

— Емі... Якби ж ти знала, як я сумував за тобою... — широко посміхаючись, Кайл обійняв неабияк щасливу дівчину. Пригорнувши до грудей, одразу накрив її пухкі й тремтячі губи жадібним поцілунком, а Коул вже танула, наче воскова свічка, водночас серденько благоговійно тріпотіло у грудях. Ось вона, жадана й довгоочікувана мить!

Насолодившись коротким солодким поцілунком, Емелін неохоче відсторонилася від Кайла, а коли роззирнулася довкола, одразу помітила біля сусідньої дорогої чорної маг-автівки осоружного викладача сейна Барстона. Звісно, він бачив той поцілунок, ще й побіжно зміряв студентку зневажливим поглядом, а вона враз знітилася й зашарілася від сорому. Це ж треба було, щоб той «огр» з’явився саме тут і саме цієї миті! Не досить того, що вважає її п’яницею, а також подумає, що дівчина легковажна, не встигла приїхати на навчання, як вже фліртує з парубками... Зважаючи на вираз обличчя Барстона, саме так він і подумав. Іронічно хмикнувши, різким рухом розчахнув передні дверцята та сів за кермо, за кілька секунд його автівка рушила з місця.