Сон... Або не сон

Раптом, серед ночі, міцний сон середнього сина Симиренків потурбував чийсь дотик. У кімнаті було темно, тож Марко не бачив, хто саме це був. Перша думка – мама, але вона не була такою пухнастою. Варіант із кішкою теж відпав, адже родина мала лише лисого й навіть трохи колючого сфінкса. Марко ввімкнув нічник, що стояв на дерев’яній тумбі коло ліжка та побачив невеличке створіннячко розміром з баскетбольний м’яч. У хлопчика в голові промайнула думка, аби заволати на весь будинок та покликати батьків, але пухнастик вчасно промовив писклявим голосом: «Закричиш – відгризу пальця». Дитячі очі ледь не повипадали з орбіт від здивування, а рот не міг вимовити жодного звуку.

–      Та не бійся ти, я маю ділову пропозицію.

–      Що, вибачте? – не зрозумів Марко.

–      По-перше, не звертайся до мене на «ви», – негучно пропищало зелененьке створіннячко та геть безшумно підбігло до дзеркала на своїх коротесеньких, схожих на людські, ніжках лаймового кольору. Воно поглянуло на себе в люстерко та промовило: – Невже я виглядаю таким старим?

Хлопчик був настільки спантеличеним, що навіть не почув запитання.

–      Агов, малий, ти що, язика проковтнув?

–      Ти хто?

–      А ти хто?

–      Я… Марко, – невпевнено відповів він.

–      Це прекрасно, але я не закінчив свою думку. Так ось… По-перше, не клич мене на «ви». По-друге, ти не хочеш випадково долучитися до моєї справи та зіпсувати твоїй родині Новий рік?

–      Хто ти? – знову запитав Марко.

–      Тобі скажи. Якщо погодишся на пропозицію, тоді може і розповім хто я.

–      Вибач, невідоме чудовисько, але я не буду нікому псувати з тобою свято.

–      Хм… Дивно. Але чому?

–      А навіщо це взагалі потрібно?

–      Ну як, це ж весело.

–      На мою думку, це нечемно та навіть аморально.

–      Я не знаю, що таке це твоє «аромально», але ти точно неправий. Ну, хлопче, питаю востаннє, йдеш до мене в команду? Май на увазі, пропонувати більше не буду.

Зелений пухнастик ледве не проїв дірку своїми коричнево-жовтими лупатими очима в бідолашному хлопчику, доки той схопився руками за голову та намагався зрозуміти, що тут коється.

–      Ні, я в цьому брати участь не збираюся, – нарешті вичавив із себе малий.

–      Тобто ти спочатку обізвав мене старим дідом, потім обклав матюками, сказав, що я чудовисько, прокляв чотири рази, а тепер ще й відмовляєш?

–      Але…

–      Ніяких «Але». Усе з тобою зрозуміло. Спи заради Бога, а я пішов. Схоже, каші з тобою не звариш. Бувай.

Відтоді Марко не міг зімкнути очей щонайменше годину. Може йому це все здалося? Чи він спить, а йому просто сниться реалістичний сон?