Хто? Перша частина

Розділ тринадцятий

Ася

Зранку я вже й забула, що Поліна обіцяла надіслати мені план. Поки не взяла телефон у руки.

       Відкривши Instagram, я побачила її повідомлення — написане майже о першій ночі. Звісно, у такий час я вже спала, тож не відповіла.


 

Поліна:


 

Вибач, що не написала одразу. Макс прийшов, я відволіклася. План простий: завтра о п’ятій ти приходиш до мене в гості. Обіцяють дощ, тож, гадаю, Льоша буде вдома. Якраз його побачиш!


 

Я:


 

Добре, о п’ятій буду в тебе.


 

    Я надіслала їй свою відповідь і краєм ока подивилася на годинник, що стояв на моєму столі. Лише дев’ята ранку. У квартирі було тихо, тільки крізь вікно пробивалося м’яке ранкове світло. Даня, мабуть, ще спить. Я вирішила не будити його й швидко сходити по продукти. Можливо, встигну ще вигуляти Моллі, а якщо ні й він прокинеться раніше, ніж я повернуся… Щоб не залишати його в невідомості, напишу записку й приклею її на холодильник. А для вірності — ще й кину СМС в Instagram.

    

      Так і зробила. Написала йому СМС, залишила записку на холодильнику й вийшла за покупками. Добре, що взяла з собою парасолю — Поліна казала, що буде дощ. Хоча зранку сонце ніжно торкалося мого обличчя крізь вікно, зараз небо вже затягнулося сірими хмарами.

     По дорозі до магазину мені раптово зателефонувала Мія. Я здивовано глянула на екран. Дивно, що вона робить на ногах у таку рань? Невже вчорашнє побачення з моїм братом так її виснажило, що вона заснула раніше звичайного й тепер прокинулася ні світ ні зоря?

       Усміхнувшись, я прийняла дзвінок.

— Доброго ранку, подруга! — пролунало

у слухавці з таким надривом, що я відразу насторожилася.

— І тобі доброго… Що сталося? — я зацікавлено посміхнулася.

— Ти серйозно?! — вибухнула вона. — Ми стояли на горі, дивилися на нічне місто, і він мене поцілував… Це було ідеально, розумієш? А потім просто йому хтось подзвонив, він довіз  мене додому, сказав «потім поговоримо» і пішов!

— Ну… а що ти очікувала? Що він стане на одно коліно та зробить тобі пропозицію? — я ледь стримала сміх.

— Ні! — роздратовано відповіла вона. — Але хоча б натякнув, що хоче побачити мене ще раз! А він поводився так, наче це був… просто поцілунок!

— О жах, який кошмар! — я закотила очі. — Що ж тепер робити?

— Дуже смішно, дякую. — Вона зітхнула. — Просто… я не розумію, що він думає.

       Я усміхнулася, перемикаючи телефон на гучний зв’язок, поки переходила дорогу. Знала я свого брата — він ніколи не поспішав із висновками. Але ж цікаво було трохи її помучити. Та й після вчорашньої розмови з Данею я знала, що він не просто хоче з нею зустрічатися — він уже вирішив для себе, що Мія йому справді подобається. Просто не встиг це озвучити. А знаючи його, він, мабуть, планував зробити це якось особливо, а не між справою.

       Але ж як же весело зараз її дражнити…

— Ну, ти в повній задниці, подруга, — сказала я з усмішкою, навмисне затягуючи паузу.

— Що? — її голос миттєво напружився. — Він сказав щось погане про мене? Даня не хоче бути зі мною?

       У її інтонаціях чулося справжнє спантеличення, а ще трохи — і вона заплакала б. Я відчула, як серце стислося від провини. Вона справді переймається. Мабуть, варто вже витягнути її з цієї паніки.

— В повній задниці, тому що незабаром почнеш зустрічатися з моїм братом, — швидко виправилася я, сподіваючись, що вона мене не вб’є. На тому кінці дроту запанувала тиша.

     — Що?.. — нарешті прошепотіла вона. — Ти зараз серйозно?

— Абсолютно. Даня вже все вирішив, просто… не встиг тобі сказати.

— Чорт… — Мія різко видихнула, і я уявила, як вона нервово поправляє волосся. — То він хоче бути зі мною?

— Так, блін! — я засміялася. — Розслабся, все добре.

— Ох ти ж… — вона зробила паузу. — Я через тебе ледь не посивіла за ці дві хвилини!

      Я якраз дійшла до магазину і зупинилася перед входом.

— Ну вибач, — я хихикнула, — Зате тепер ти знаєш правду. І можеш починати панікувати з іншого приводу.

— Тобто?

— Наприклад, що тепер ти офіційно стаєш моєю невісткою.

— О боже… — простогнала вона. — Може, я ще встигну передумати?

— Ага, удачі, — я підморгнула, хоча вона цього не бачила. — Все, давай, я пішла за покупками. Потім поговоримо.

— Так, іди вже! — буркнула вона, але я чула усмішку в її голосі.

       На цьому розмова завершилася, і я зайшла в магазин. Купила все необхідне, розрахувалася та вийшла на вулицю.

       Як тільки ступила за поріг, на мене впала перша крапля дощу. За мить їх стало більше, і невдовзі дрібний, але настирливий дощ огорнув усе навколо. Я зітхнула, відкрила парасолю і рушила додому.

       Чому я не дочекалася, поки Даня прокинеться? Пакети такі важкі, що кожні дві хвилини доводиться зупинятися, щоб перепочити.


 

  Як добре нарешті опинитися вдома. Я швидко роззулася, скинула куртку на вішак і пішла на кухню, де поставила важкі пакети на стіл. Долоні трохи німіли від їхньої ваги, а плечі нищівно боліли після довгої дороги під дощем.

       Зітхнувши, я сіла на стілець, щоб трохи перепочити. Озирнувшись, помітила, що записку, яку я залишала на холодильнику, більше немає. Мабуть, Даня прокинувся, зайшов на кухню попити води й побачив її. Адже в Instagram він мені так і не відповів… А може, повідомлення все ж було, просто я не почула? Потім перевірю.

        Я глянула на годинник — ще не так пізно. За вікном дощ не вщухав, краплі барабанили по підвіконню, створюючи заспокійливий ритм. Зараз, поки Даня гуляє з собакою, потрібно приготувати сніданок. Хочеться чогось смачненького. Так як млинці Даня не полюбляє, приготую щось інше. Можливо, омлет із начинкою з помідорів, зелені та бекону. Це швидко й смачно. Ну і, звісно, зроблю нам чай. Після прогулянки під дощем Даня, швидше за все, повернеться весь мокрий, і потрібно буде його якось зігріти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше