Розділ десятий

Мія

     Зранку, коли Ася не відповідала ні на дзвінки, ні на повідомлення, я вже хотіла збиратися й їхати до неї.  Вона завжди відповідала, навіть якщо я дзвонила о другій ночі. А тут — тиша.  Звісно, я злякалася, особливо після вчорашньої вечірки.

   Швидко почала шукати, що вдягнути, навіть фарбуватися не хотілося. І тут задзвонив телефон. Даня. Точно! Як це я забула, що в мене є його номер?

Я одразу ж взяла слухавку.

— Даня, де Ася?! Що з нею?! Чому вона не бере слухавку й не відповідає мені?! — випалила я, не стримуючи хвилювання.

— По-перше, привіт. А по-друге, заспокойся, — його голос звучав спокійно, і на душі одразу стало легше. — З Асією все гаразд. Вона спить.

— Спить?! Ти точно про нашу Асю говориш?

Не може бути, щоб вона досі не прокинулася. Зараз десята ранку, а вона завжди вставала рано.

Я почула, як Даня засміявся.

— Точно про нашу. Я прокинувся раніше, постукав у двері, зайшов — а вона спить. Подивився на її телефон, а там купа пропущених від тебе. Тому, щойно вийшов із кімнати, одразу зателефонував тобі.

— Фух… Ну добре, що все гаразд. Я тоді передзвоню пізніше.

Уже збиралася покласти слухавку, але Даня раптом сказав:

— Міє…

— Що?

— Ти сьогодні зайнята? — в його голосі з’явилося якесь хвилювання.

Я навіть здивувалася.

— Ну… Я хотіла з Асією зустрітися в кафе. А що?

— Ну, я… — він замовк.

Кілька секунд у слухавці було тихо.

Я вже хотіла запитати, чи щось сталося, але він, нарешті, продовжив:

— Не хочеш сьогодні сходити в кіно?

— Ася теж буде?

— Ні. Тільки ти і я.

Моє серце зробило сальто. Він що… запросив мене на побачення? Мені це не почулося? Це не сон? Я аж розгубилася й не знала, що відповісти.

    Серце кричало: «Так, так, так!» Але розум говорив: «Зроби так, щоб він ще трохи сумнівався, погодишся ти чи ні».

Та я більше довіряла серцю.

— Добре, я згодна.

— Тоді вибирай фільм, напишеш мені назву — і я куплю квитки. До зустрічі.

— Бувай.

   Я вимкнула телефон і ще кілька секунд просто сиділа, намагаючись усвідомити, що тільки що сталося.

Даня запросив мене в кіно. Даня. Запросив. Мене. В кіно. Я посміхнулася. Метелики в животі розправили крила. Ще трохи посиділа, не наважуючись навіть відкрити сайт кінотеатру.

     Так, стоп.

     Потрібно привести себе до ладу, вибрати фільм, вирішити, що вдягти, бо одразу після зустрічі з Асією я піду в кіно.

     Але чому, біса, я не можу піднятися з місця й просто почати все це робити?

    Ладно.

    Поки я тут сижу, можна хоч подивитися, які фільми йдуть у прокаті. А якщо Дані мій вибір не сподобається? Та ну і пофіг. Сам сказав вибирати. Тільки-но спробує щось заперечити — заберу квитки й піду з Асією.

     Я відкрила сайт. Перше, що кинулося в очі, — «Гірка свадьба». Непогано. Я написала Дані в Instagram. На подив, він одразу купив квитки й скинув мені. Моя усмішка розширилася ще більше. Метелики в животі вже не просто порхали, а влаштували справжній карнавал.

     Так, усе.Тепер потрібно вибрати, що вдягнути, і привести себе до ладу.

   Ася ще та жартівниця! Каже: «Купи презервативи». Навіщо я тільки їй усе розповіла?.. Хоча ні, вона ж моя найкраща подруга. Я просто не могла їй не сказати.

      Коли я вийшла з кафе, мене вже чекало таксі. Сіла в машину — і рушила до кінотеатру. Даня писав, що вже на місці. Я не могла дочекатися, коли побачу його. Добре, що кафе було не так далеко, якщо їхати на таксі  — за десять хвилин я вже була на місці.  Одразу знайшла його очима.

      Він стояв біля входу, руки в кишенях, дивився кудись перед собою. ”Чекає на мене,” — подумала я й вийшла з машини. Але його обличчя було серйозним. Занадто серйозним. Аж занепокоїлася.  Та щойно я підійшла ближче — він посміхнувся.

— Думав, що ти мене продинамила, — глянув мені у вічі.

— Думала про це, але не могла ж я пропустити безкоштовне кіно, — посміхнулася я й кивнула в бік входу. — Ходімо, сеанс уже скоро почнеться.

    Він нічого не відповів, лише відкрив переді мною двері.

    Коли ми зайшли, Даня допоміг мені зняти верхній одяг і повісив у гардероб. Джентльмен прям. Я ніколи не бачила його таким. І, здається, ніколи не бачила його таким сором’язливим. Він навіть слова не сказав, відколи ми зайшли!

     Що, ми так і будемо грати в мовчанку? Якби тут була Ася, вона вже б завела розмову, і ми всі разом сміялися б без зупину. А так — просто йдемо поряд, мов двоє незнайомців, які до цього спілкувалися тільки в інтернеті.

     Ми купили попкорн, Даня взяв колу, і ми попрямували до зали. Сіли на свої місця, загасло світло, почався фільм. І ніхто з нас так і не заговорив. Але я краєм ока бачила, що Дані фільм не подобається. То позіхає, то в телефон заглядає. Та й мені якось не дуже.

    Я трохи подумала й повернулася до нього.

— Хей, — покликала пошепки.

Даня здивовано глянув на мене.

— Пішли в парк?

— А як же фільм?

— Та нудний він якийсь

     Він усміхнувся, встав зі свого місця. Чекав, поки встану я. Ми вийшли із зали. За кілька хвилин ми вже були на вулиці. Я йшла за Данєю й не розуміла, куди ми прямуємо. Парк у протилежному напрямку. А ми наближаємося до… Його байка?

      Серце стиснулося.

      Він що, просто збирається відвезти мене додому?! Ні! Так не може закінчитися наше перше побачення! Це буде найгірше побачення в моєму житті! Даня простягнув мені шолом і сам натягнув свій. Нічого не сказав. Лише жестом показав, щоб сідала позаду нього.

     Я сіла, обхопила його руками — як колись учила Ася. І ми поїхали.

     Приблизно за п’ятнадцять хвилин ми піднялися на якусь гору. Я зіскочила з байка й оглянулася. Зняла шолом, Даня зробив те саме. Ми підійшли трохи ближче до краю. Звідси видно все місто.

       Яка ж краса…

      Навіть говорити не хочеться.Просто стояти й дивитися.