Розділ девʼятий

Ася 

Я вже чекала на Мію в кафе. Як завжди, вона запізнювалася. На повідомлення не відповідала — мабуть, їхала тим самим мостом, де погано ловить сигнал.

     Пам’ятаю, коли вперше їхала через нього в гості до Мії, то мало не влаштувала паніку, коли пропав зв’язок. Ледь всю маршрутку не поставила на вуха! Добре, що водій виявився добрим і пояснив, що поблизу немає вежі, тому сигнал зникає. Дякую тому чоловікові, бо інакше я, мабуть, з вікна вистрибнула б, щоб упіймати мережу.

    Допиваючи чай, я вже збиралася подзвонити подрузі, як раптом почула стукіт у вікно.

     Різко обернувшись, я ледь не підстрибнула. Очі полізли на лоба від переляку.

— От сучка така! — пробурмотіла я, переводячи дихання. — Навіщо так лякати!    

    Мія зайшла до кафе й сіла навпроти мене.

Знімаючи ту кляту маску з обличчя, вона вже тряслася від сміху. Щоки почервоніли, а посмішка розтягнулася до вух.

— Бачила б ти своє обличчя! — хихотіла вона, не дивлячись на мене, а гортаючи меню.

— Ти взагалі при своєму розумі? — я все ще не могла заспокоїтися. — Навіщо ти купила цю маску?!

Мія підняла на мене очі.

— А що не так? — з невинним виразом обличчя перепитала вона. — Зараз популярний фільм «Крик». Я купила маску, щоб знімати TikTok-и й бути в тренді. Ну і до Хелловіну завчасно підготувалася.

     Вона усміхнулася й запхала маску у свою сумку.

— Ми й тобі таку купимо, будемо найкрутіші!

— Якщо тільки вона буде рожевого кольору і з крилами на спині, — закотила я очі.

— Оооо, такого гламурного «Крика» я ще не бачила! — Мія захоплено плеснула в долоні. — А може, ти гратимеш роль Сінді?

  Вона підморгнула мені карим оком.

“Та який із мене Сінді… Я більше схожа на клоуна Арті.”.  Ця думка промайнула в голові, але я так і не наважилася сказати її вголос.

     Я сперлася ліктем на стіл, підперла щоку кулаком і глянула на подругу, яка зосереджено бігала очима по меню.

— Ти щось замовлятимеш, чи мені це зробити за тебе?

Мія різко підняла голову й подивилася на мене.

— Ой, ні, тільки не це, — вона заперечно замахала руками. — Я пам’ятаю, як ти востаннє робила замовлення за мене…

Я невинно всміхнулася.

— І що такого?

— Та нічого! — закотила вона очі. — Просто я замовляла їжу, а принесли мені келих шампанського… А після нього вже й шоти пішли!

— До речі, про шампанське, — задоволено всміхнулася я.

   Якби я зараз могла бачити свої очі, то точно помітила б, як вони задоволено сяють від самої згадки про ігристе.

— Тільки не ця усмішка, — закотила очі Мія. — Ми сьогодні не п’ємо. Досить. Тобі хіба не вистачило того, що було вчора?

Вона здригнулася й замовкла.

    Було видно, що їй стало ніяково через власні слова. Вона одразу ж почала кликати офіціанта, ніби сподіваючись, що я не встигну відреагувати.

    Офіціант з’явився майже одразу. Хлопець записав наші замовлення у блокнот і швидко зник.

   За п’ять хвилин нам принесли безалкогольні напої. Я взяла собі колу, а Мія чомусь вирішила взяти фанту.

    Поки чекали їжу, ми встигли зняти кілька TikTok-ів, зробити купу фото й навіть щось викласти в Instagram.

    Я мовчала про Джокера, хотіла зачепити цю тему вже за їжею, щоб спостерігати за реакцією подруги. Було б цікаво подивитися, як у неї їжа випадково випаде з рота. Вона, звісно, заперечує, що таке з нею трапляється, але я-то знаю правду.

     За кілька хвилин офіціант повернувся з нашим замовленням.

    Він поставив суші посеред столу, салат «Цезар» біля мене, а перед Мією опинився запашний Том Ям.

— Дякую, — сказали ми хором і взялися до їжа.

       Настала тиша.

       Ми спокійно їли, не розмовляючи, але я помітила, що Мія періодично дивиться на мене дивним поглядом.

    Вона щось хоче сказати, але не може підібрати момент?

    Я зітхнула, поклала виделку й, набравшись сміливості, першою порушила мовчанку:

— Джокер сьогодні прислав мені букет троянд.

— Даня запросив мене погуляти.

Ми сказали це одночасно.

У кожної з нас очі полізли на лоба.

Настала ще одна пауза.

     Ми просто мовчки дивилися одна на одну, намагаючись усвідомити почуте.  Даня запросив Мію на побачення? Чи це просто дружня прогулянка? Ну, якщо тільки вдвох — то явно побачення. Ох і Даня… Коли ти тільки встиг?  З братом обов’язково треба буде поговорити.  А поки що… потрібно з’ясувати все з Мією.

Я вирішила почати першою.

— І коли ви підете на побачення? — я сперлася ліктем на стіл, поклала підборіддя на долоню й уважно подивилася на подругу.

— Це не побачення, — швидко заперечила Мія.

— Ну, якщо гуляєте удвох, то це побачення, — підморгнула я, на що вона закотила очі. — Ти ж сама мені колись казала, що хочеш з ним погуляти.

— Так, але одне діло — хотіти, а зовсім інше — коли тебе запрошують. Це два різні відчуття. Я думала, у тебе буде якась інша реакція… А ти така спокійна.

— Мія, — я видихнула й відкинулася на спинку стільця, схрестивши руки. — Я ж тобі не раз казала, що тільки рада, якщо ви будете разом. Яка у мене повинна бути реакція, якщо я сама на це чекаю?

— Я вже хвилювалася, — полегшено всміхнулася вона. — Так що там твій Джокер?

— Ну… — я почухала потилицю й зітхнула. — Він знову написав мені листа, але цього разу змінив почерк. А ще подарував троянди зранку. У мене таке враження, що він знає про вчорашню ситуацію й хотів підняти мені настрій.

— Може бути. А якщо він учора був на вечірці? — замислилася Мія.

Навіть у думках не було, що він міг бути там.

— Ти так гадаєш?

— А що, якщо це той хлопець, який запізнився? Ти ж казала, що він живе по сусідству.

— Максим? Та ні, у нього дівчина є.

— А ти звідки знаєш? — в її голосі почулося щире здивування.

     Точно, я ж не розповідала їй, як ми з ним познайомилися, коли знайшли Моллі.

   Я видихнула й почала розповідати все з самого початку. Мія уважно слухала, навіть не перебиваючи. Дивно. Зазвичай вона не може втриматися від запитань, а тут — просто мовчки сидить, тільки вираз її обличчя змінюється: то здивування, то задумливість, то підозра.