Розділ восьмий

Ася

      Прокинувшись вранці, я одразу подивилася на годинник. 11:00. Я що, проспала універ? Такого не може бути!

     Поспіхом підхопившись, я перечепилася за ковдру й гепнулася на підлогу, боляче вдарившись коліном. У кімнату стривожено залетів Даня. Побачивши мене на підлозі, він одразу ж розсміявся.

       Я почала свердлити його поглядом.

— Чому ти не в університеті? І чому мене не розбудив?! — я піднялася з підлоги, не відводячи очей від брата.

— А чому я маю їхати в універ у вихідний? — Даня схрестив руки на грудях і здивовано звів брови.

— Як це вихідний? Я що, проспала цілу добу?! — в шоку вирячила очі. — Та не може бути… Я ніколи не пропускала навчання, тим більше в університеті… Що тепер зі мною буде?!

        Я занепокоєно почала ходити туди-сюди по кімнаті. Даня лише посміхнувся, підійшов до мене й узяв за руку. Я поглянула йому в очі.

— Заспокойся, сьогодні субота. Першокурсники поки що не навчаються по суботах.

— Чому ти одразу не сказав?!

— Бо ти мені не дала! — він випустив мою руку й засміявся.

        Я провела долонею по чолу й видихнула. Ну ось чому я завжди так нервую через такі речі? Так, я люблю навчання, але це ж не означає, що я якась ботанка.

       Взявши телефон і розблокувавши екран, я побачила пропущені дзвінки від Мії і, мабуть, сотню повідомлень.

— Мія дзвонила? — запитав Даня.

Я лише кивнула.

— Вона переживає за твій стан. Я їй сказав, що ти в лікарні.

— Даня, бляха, НАВІЩО?! — обурено вигукнула я й почала швидко вводити пін-код, щоб зателефонувати подрузі й пояснити, що зі мною все гаразд.

       Даня голосно засміявся. Я зиркнула на нього. Він не переставав сміятися. Та щоб його! Якщо він і далі так буде жартувати, скоро ходитиме зі зламаною щелепою.

      Я схопила перше, що потрапило під руку, і жбурнула в нього. У відповідь отримала ще гучніший сміх. Коли йому в обличчя прилетіла шкарпетка, він лише вишкірився й підняв її з підлоги.

— Потрібно це випрати, а то вже смердить, — скривився він і жбурнув шкарпетку в мій бік. - Якщо твій шанувальник дізнається, як у тебе смердять шкарпетки, то йому стане огидно бігати за дівчиною, яка не стирає свої речі.

        Він знову посміхнувся, а я схопила колонку, готова жбурнути в нього. Даня, помітивши мій намір, миттєво вискочив із кімнати, грюкнувши дверима.

     Я видихнула й поставила колонку на місце. Раптом у вікно щось прилетіло. Тільки цього мені не вистачало зранку.

      Я підійшла, відкрила вікно й побачила записку. Сівши на ліжко, розгорнула її:

“Маленька, ти вже прокинулася? Ну то й добре. Скоро до тебе приїде доставка, не сумуй.

P.S. Джокер.”

      І він знову, сука, змінив почерк! Та щоб його! Як же він мене задовбав!

Чому просто не можна підійти й адекватно познайомитися? Ні, треба писати ці листи, дарувати якісь подарунки й не говорити, хто він, біса, такий!

        Стоп, Ася, заспокойся.

Джокер же не винен у тому, що зі мною сталася така ситуація. Він просто хоче знову зробити мені подарунок. Але що на цей раз?

Буду дуже вдячна, якщо це буде доставка суші. Ну а що? Якщо він бігає за мною, то повинен знати, як я їх обожнюю.

       У двері постукали.  Коли вони відчинилися, я побачила Даню, який тримав у руках букет троянд.

— Мабуть, знову твій шанувальник відправив. Поставити їх у вазу у вітальні? Вони такі гарні, нехай радують око, — усміхнувся він.

— Так, звичайно, — відповіла я, і в цей момент мій живіт голосно забурчав.

Ну ось, чому ти не міг зачекати, поки Даня вийде з кімнати?

— Голодна? — запитав брат.

Я лише кивнула.

— Тоді збирайся, приведи себе до ладу й спускайся на кухню.

— Ти що, сам приготував їсти? — здивувалася я.

     Даня та їжа — це дві абсолютно несумісні речі. Він терпіти не може готувати! Завжди цим займалася Юля, а коли її не було — інколи я.

     До речі, а чому Юля не приготувала? І чому вона мене не розбудила? Їх зі Славіком досі немає вдома? Потрібно буде потім запитати у Дані.

— Ти що, здуріла? — засміявся хлопець. — Звичайно, що ні. Я замовив нам піцу. Тому швидко збирайся, я чекатиму тебе на кухні. Тільки швидко, бо я дуже голодний, — усміхнувся Даня й вийшов, зачинивши за собою двері.

    Хм… Якщо Джокер знає, де моя кімната, то чи зможе він прочитати записку на вікні, якщо я її залишу? Чи він не побачить її? Як можна побачити напис з першого поверху, якщо він буде на другому? Чи можна?..

      Стоп. Ася, бляха, досить собі морочити голову. Якщо хочеш залишити записку — просто напиши, прикріпи до вікна й вийди на вулицю подивитися, чи її видно. Якщо не буде — подумаю над іншим варіантом.

       Я швидко привела себе до ладу, вийшла з кімнати й попрямувала на кухню. Проходячи повз вітальню, помітила троянди. Все-таки Даня поставив їх тут. Я зітхнула й пішла далі.

      На кухонному столі стояли дві піци та чотири банки коли. Я підійшла ближче й сіла навпроти брата. Відкрила банку коли й узяла шматок піци. Ми з Данею мовчали, кожен сидів у своєму телефоні.

       Я написала Мії, що хочу сьогодні зустрітися в кафе. Вона відповіла смайликом — і все. Поки що я не розповідала їй про Джокера, хочу зробити це при зустрічі.

     На телефон прийшло повідомлення від Юлі. Я підняла очі на Даню — він теж уже дивився на мене.

— Тобі теж прийшло SMS від мами? — запитав він. Я кивнула.

Юля:

“Вибачте, що не сказали вам одразу. Напевно, ви питаєте, куди ми зникли? Ми в Дубаї. Ще вчора хотіли розповісти вдома, але вас не було. Наступного разу поїдемо всі разом, а поки що нам зі Славіком потрібно трохи відпочити. Гроші ми залишили вам на столі в нашій спальні — там два підписані конверти. Не сумуйте, любі. Люблю вас.