Розділ четвертий

Джокер

        Я вперше побачив її, коли вона каталася зі своїм братом на байку. Як я дізнався, що це її брат? Я підслухав їхню розмову. Знаю, що в неї немає жодних стосунків. Також я чув, як вона спілкувалася зі своєю подругою. Тепер я знаю про неї набагато більше, ніж вона про мене. Вона навіть не підозрює, що живе поруч і що вже бачила мене. Ах, Ася, скільки ж про тебе відомо, а про мене — нічого. Колись я розповім тобі, хто я, але не зараз. Час ще не настав.

      Я вийшов на двір і спостерігав, як вона їде зі своїм братом, мабуть, до університету. Сьогодні перший навчальний день, і я також не повинен запізнитися. Докуривши сигарету, я викинув недопалок у смітник, що стояв поруч. Сів на свій байк і вирушив до університету. Я обрав іншу дорогу, бо Даня мене знає. Ми не раз бували разом на гонках, але жодного разу не змагалися один з одним. Він класний хлопець, у нас є спільні теми для розмови. Але зараз я не хочу, щоб він дізнався, що ми навчаємося в одному університеті. Це буде для нього сюрпризом.

Біля університету я побачив Даню, який тільки що попрощався зі своєю сестрою.  Сцена була смішною, коли одна з подруг Асі показала середній палець Дані. Але, коли хлопець йшов до свого корпусу, він помітив мене. Я усміхнувся і помахав рукою. Було видно, що Даня здивувався. Він підійшов до мене і дав “п’ять”.

— Що ти тут робиш? — запитав він.

— Як що? Буду навчатися з тобою. Не очікував? — посміхнувся я.

— Чому ти мені раніше про це не сказав? Ми б могли разом приїхати сюди.

— Я хотів зробити сюрприз, і, судячи з твого шокованого виразу, мені це вдалось.

    Даня почухав потилицю й кивнув. Через кілька хвилин розмови ми пішли до свого корпусу.

          Поки ми йшли, в голові крутилося безліч думок. Сьогодні Ася вперше знайомитиметься зі мною. Оскільки я навчаюся в іншому корпусі, у мене є напарник, який допомагатиме мені. Він навчається разом з нею, тому план має спрацювати. Я вірю в свого напарника — він буде дуже обережним.

        Коли ми з Данею опинилися в аудиторії й сіли на вільні місця, я отримав повідомлення від мого напарника.

Напарник:

“Я поклав їй записку в сумку. Був обережним, як ти мене просив.”

Я:

“Супер. Наступне, що ти повинен зробити, пам’ятаєш?”

Напарник:

“Так, все буде зроблено.”

          Не встиг я завершити обмін повідомленнями з другом, як до мене підійшов декан. Чоловік дивився на мене суворим і холодним поглядом. Зрозумів, що сперечатися з ним не варто.

— Хлопець, як вас звати? — запитав старший.

— Олексій.

— Так ось, Олексій, — холодно промовив він, — телефоном користуватися не можна. Тільки на перерві, будь ласка.

— Добре, Олександр Володимирович. Я вас почув, — сказав я, ховаючи телефон до кишені. Не хотілося б зустріти директора в перший день навчання.

        Коли всі пари закінчилися, я вийшов з університету і пішов до свого байка. Витягнув цигарку, запалив її та почав спостерігати. На годиннику 15:00, отже, Ася повинна вийти з університету з букетом, який я їй залишив. Точніше, мій помічник залишив цей подарунок. Хотілося б побачити її вираз обличчя, коли вона відкриє шафу, а там квіти, зокрема, її улюблені — троянди.

       Хвилини йшли, а Ася все ще не з’являлася. Може, щось сталося? Я вже збирався йти перевірити, але побачив, як вона виходить з університету і махає Дані рукою. В її руках я побачив троянди, отже, вона їх не викинула. Це вже радує.

        Я спостерігав, як Ася сідає на байк брата і їде. Докуривши, я сів на свій байк і поїхав додому. Це ще не все, маленька, що тебе очікує. Далі буде більше несподіваних сюрпризів.

        Приїхавши додому, першим ділом я підійшов до свого друга.

— Ну що, Максим, як тобі перший день?

— Чуваче, вона ледь не викрила мене, — сказав хлопець, зупинивши фільм і подивившись на мене.

— Тобто? — здивувався я. Не може такого бути, адже я давно знаю Макса, він не дурень, щоб попастися на такій витівці. А ще в нього колись були подібні пригоди.

      Макс був такого ж росту, як і я, з карими очима та русявим волоссям. Я теж був русявий, але мої очі були голубими. Максим був худим, а я — накаченим. Мабуть, якби я теж був худим, ми з Максом виглядали б як брати.

       У Макса була дівчина на ім’я Поліна. Вона жила з нами. В її великих голубих очах, довгому каштановому волоссі і пухких губах було щось привабливе. Маленька та струнка, вона і Макс були ідеальною парою — одночасно схожі і різні.

       Їхня історія почалася ще зі школи.