Розділ третій

Ася

       Всі пари пройшли без пригод. Ніхто не підходив до мене, і більше записок не було. Може, Джокер присвячував цю записку не мені, а сплутав мене з кимось іншим? Мені потрібно дізнатися, хто він такий.

       Я підійшла до своєї шафи, заплутана в думках. Навіть перепитувала Мію, бо не чула, що вона говорила. Я глибоко вдихнула та відчинила шафу. Мої очі округлилися, коли я побачила те, що там лежало. Мія помітила мій шокований вигляд і підійшла ближче. Вона глянула в шафу, і її очі також відобразили шок.

     Мабуть, ми простояли так хвилин п’ять, або й більше.

— Що в біса відбувається? У тебе з'явився поклонник? — першою заговорила Мія, переводячи погляд на мене, та шок в її очах не зник.

     В шафі були квіти. Мабуть, Джокер знає мій код від шафи. Або... ні, не міг він її зламати, бо на шафі не було слідів злому. Як же він її відкрив?

     Я взяла квіти й почала шукати якусь записку, але в них не було листа.

— Я не знаю, хто він такий, Мія. Але мене це починає лякати, — сказала я, глянувши на подругу, яка теж виглядала наляканою за мене. Мія важко видихнула.

— Ну будемо його шукати разом. Ми вже знаємо його почерк, та й знаємо, що він навчається тут. А якщо це Марк так хоче тебе повернути? — задумалася Мія.

— У Марка такого на думці не виникне. Та й він не вміє зламувати шафи! — відповіла я, знову дивлячись на квіти. Може, лист тут десь є, а я просто не можу його знайти?

— Так, це вірно. Але ми можемо подумати, що він розуміється на програмуванні, — знизила плечима Мія.

— А це вже підказка! Хлопець явно знає програмування, адже на шафі немає слідів злому. Це може означати, що він зламав її за допомогою пін-коду, — зазначила я.

— На жаль, так. Вони проводять якісь шнури до шафи і на ноутбуці пишуть якийсь код. Ось так і зламують шафи, — пояснила Мія.

— Де ти таке бачила? — здивувалася я. Ніколи не чула, що Мія знає про таке.

— Мені друг розповідав про це. Онлайн друг, з яким я вас ніяк не познайомлю, — сказала Мія, дивлячись на мене, а потім на букет.

      У цей момент на телефон прийшло смс. То була смс від Дані:

Даня:

“ Мені ще довго тебе чекати?”

Я:

“ Ще п’ять хвилин - і я буду”

Даня:

“Якщо через п’ять хвилин тебе не буде, будеш добиратись додому пішки.”

     Я закотила очі, але Дані нічого не відповіла.

— Мені потрібно йти, Даня вже чекає на мене, — сказала я.

— Але сьогодні все в силі? — запитала Мія.

— А що сьогодні? — підняла я запитально брову.

— Сьогодні буде вечірка у Марка. Він запросив усіх першокурсників до себе, — пояснила Мія.

— А… ти про це, — зітхнула я. Мене зовсім не тягнуло на ту вечірку, і я почала ламати голову, як би не піти.

— Навіть не намагайся придумувати зараз відмазки, — схрестила Мія руки на грудях. — О шостій я до тебе заїду.

— Добре, добре, не буду нічого вигадувати, — зітхнула я й обняла подругу на прощання. Мії ще потрібно було до директора, тому ми пішли в різні сторони.

      Вийшовши на вулицю, я побачила свого брата. Я помахала йому рукою, а він уже сідав на байк. Я підбігла до нього, тримаючи квіти, що дуже здивувало Даню.

— Це від кого? — запитав він, але його погляд був спрямований на букет квітів.

— Я не знаю, — сказала я сумним голосом, бо сама була зацікавлена дізнатися, хто це.

— Ти що, у себе на парті знайшла їх і навіть записки не було? — здивувався Даня.

     Я почала розповідати йому все спочатку: як я знайшла записку у себе в сумці, що в ній було написано, як цей невідомий себе називає, і як знайшла ці квіти. Даня почухав потилицю й глянув мені в очі. У його погляді було видно здивування.

— Звучить так, мовби це початок фільму. Ладно, я думаю, цей Джокер, як він себе називає, не буде ховатись довго. Якось знайдемо його. А зараз, Ася, надягни шолом і сідай. Нам ще потрібно до шостої привести себе до ладу.

— Ти теж йдеш на вечірку?

— Ну так, весь перший курс на неї йде. Та й за тобою потрібно слідкувати – раптом ти там нап’єшся, а мені потім перед родичами відповідати, — усміхнувся Даня, протягуючи мені шолом.

— То що, я один раз напилася на вечірці, це не означає, що я буду напиватися знову, — пирхнула я, закочуючи очі. Даня посміявся, але нічого більше не сказав. Він одягнув мені шолом, бо мої руки були зайняті.

— Я так розумію, потрібно їхати обережно, адже ти тримаєшся лише одною рукою, — Даня кивнув на квіти.

— Ну, прийдеться. Я ж не можу їх викинути.

     Даня знову кивнув, погоджуючись. Я сіла, обхопила його одною рукою, і ми поїхали додому.

     Вже вдома я пішла до своєї кімнати, поклала квіти на ліжко, знайшла вазу, набрала води і поставила квіти у воду. Все ще була в думках про те, хто ж це може бути. Але потрібно відволіктися й почати шукати вбрання на вечірку.

    Коли я відкрила шафу, почула стукіт у вікно. Повернувши голову, я помітила листа на підвіконні. Він, що, знущається з мене? Якщо це чиїсь жарти, то вони не вдалі. Я підійшла до вікна, відкрила його, забрала листа і зачинила вікно. Сівши на ліжко, я ще довго дивилася на листа, але цікавість взяла вгору.

     Відкривши листа, я почала читати:

"Тобі сподобались квіти, які я поклав у шафу, маленька? Сподіваюся, що я підняв тобі настрій"

P.S. Джокер.

      Єдине, що я помітила, він змінив почерк. Та щоб його! Як тепер мені шукати його, якщо він може змінювати почерк? Я заплуталася й навіть уявити не могла, хто цей Джокер. Що йому, в біса, потрібно від мене?

       Я глибоко вдихнула й почала відкривати листа далі. З листа випав браслет. Я злякалася. А раптом там стоїть якийсь жучок, щоб слідкувати за мною? Ні-ні-ні. Я взяла браслет у руку, відкрила вікно і викинула його. Треба знайти цього Джокера, і якнайшвидше.

    Піднявши очі, я побачила в вікні хлопця, який сьогодні запізнився на першу пару. Навіть не думала, що він живе по сусідству. Може це він? Але ж він мене не знає. І зараз він не дивиться у вікно, а займається... Я прижмурилася й побачила, що хлопець дивився якийсь фільм. Я не помітила, що він почав дивитися на мене. Ступор. Ми дивилися один на одного в очі. Я швидко закрила вікно й затягнула штору. Сподіваюся, він побачив лише те, що я вилазила з вікна, а не те, що я на нього дивилася, мабуть, п’ять хвилин.