Хто кого?

         Пролог

Якоїсь митті порушився баланс у Всесвіті…  

Темрява почала розширятися.

Темна матерія поглинала повільно та безперервно простір, який займало Світло та яке належало саме Світлу.

На Космічних просторах постало питання: хто кого?

Чим усе це закінчиться?

Невже проста людина здатна все це зупинити?

Але як?

1

- Хрещений! Дядько Тарасе! Я їду. Далеко. Бо знайшла нову роботу.

- А чим тебе стара не влаштовувала? – здивувався сивий чоловік в одязі пастиря.

- Я хочу мандрів, пригод. Багато нового. Побачити нові світи. І на власні очі нарешті зазирнути до світу левіанів, яких очолює король Левко, почути на власні вуха їхній шепіт, яким вони говорять, та спробувати поспілкуватися з ними телепатично, як у них прийнято.

- Ой, Роксано… І хто ж тобі запропонував таку роботу? – запитав Тарас.

- Я побачила оголошення. В Мережі. Я надіслала свою заповнену анкету – і на неї відгукнулися. І вже зі мною поспілкувалися. В он-лайні. Я влаштовую їх. Підходжу їх вимогам. Усім, при чому.

- Ой, мене ж просили твої покійні батьки попіклуватися про тебе. А як я це зроблю, якщо я буду далеко від тебе? Настільки далеко, що навіть нічого про тебе не почую протягом всього свого життя. Якщо ти поїдеш, я більше тебе не побачу… - засумував хрещений.

- В мене одне життя. Я хочу його провести, як мрію… Вибач мені… - попросила пробачення Роксана.

- Та нічого. Слухай. Я тобі подарую дещо. Але не розказуй про це нікому. Коли прийде час цим скористатися, про це дізнаються всі, бо це буде означати, що ти рятуєш не тільки себе, а всіх, хто поруч тебе. Це захист. Мій захист мене. Моя часткова життєва енергія, яка буде спати в тобі до тієї митті, поки не прийдеться рятувати цілий народ. Може навіть цілу цивілізацію. В мене є дар. І я віддам його тобі. На прощання. – дядько Тарас підійшов до Роксани, поклав свою руку на місце, де розташоване сонячне сплетіння (посередині над грудьми), - і там з’явилося золоте зображення Сонця.

Зображення на шкірі засвітилося, повиблискувало блискучими променями, а потім згасло, залишившись звичайним татуюванням.

- Це – енергія Світла. Коли темрява буде поглинати вас, скористайся цією енергією світло: воно врятує вас. Усіх.

- Дякую. А тобі вже не потрібно? – поцікавилася дівчина.

- Мені вже нічого не потрібне. Я вже прожив своє життя. А в тебе все попереду. – пояснив Тарас.

- Дякую! До побачення.

- Прощавай, Роксано!

2

- Я хочу познайомити команду зі ще однією співробітницею, яку обрали на цю місію в останню мить. – промовив робот-голограма. – Це – Роксана Вівді. Інженер по обв’язці двигунів. Буде займатися заміною електроколекторів на двигунах, якщо жгути та провода вийдуть з ладу. Сідай, Роксано, на вільне крісло – це твоє робоче місце. Тепер вся команда в зборі. Я – ваш гід у космічному просторі. Можете мене називати Моргун. Я познайомлю усіх з коротким маршрутом нашого корабля. Дивіться на віртуальний екран головного комп’ютера.

Всі подивилися у простір перед собою, в якому появився великий прозорий екран.

- Зараз ми наберемо Першої Космічної швидкості. – продовжив віртуальний голографічний робот Моргун. – Та вийдемо на орбіту Землі. Потім набудемо Другої Космічної швидкості, щоб вирватися з гравітації вашої блакитної планети, а, коли розкриємо зоряні вітрила та накопичимо сонячної енергії, використовуючи додатково від’ємні двигуни, корабель досягне Третьої Космічної швидкості, ми відірвемося з гравітації цієї найближчої зірки та залишимо Сонячну систему. Назавжди. Сподіваюся, ви встигли з усіма попрощатися.

- Так. Але це було важко. – хтось вигукнув серед команди.

- Прошу говорити тоді, коли я персонально до когось звертаюсь. – зауважив голографічний робот. Продовжимо. Ви ж знаєте, що ми знаходимося між рукавами галактики Чумацький шлях, подалі від її центру, в якому розташована велика Чорна дірка. Вона утримує всі ці зорі галактики, яких найбільше саме в центрі, біля Чорної дірки, де відбувається наймасовіша активність, де більше всього найрізноманітніших зірок та пилу, який підсвічується через щільність, через що межі невидимої Чорної дірки підсвічуються, роблячи її видимою. Саме там і розриваються зірки, коли їх поглинає Чорна дірка, засмоктуючи в себе, саме там буйство всіх подій. А Земля знаходиться в тихій гавані, в безпеці від всього цього. Коли Чорна дірка поглине забагато матерії та енергії, вона вистрілює своїми нутрощами у двох протилежних напрямків, створюючи нові галактики. Саме зараз це відбувається. У наш 5241 рік вам, землянам, вдалося нарешті побачити, як ваша Чорна дірка переїла. Вона створює нову галактику Зею та Діо. Але ми пролетимо повз них. Бо нас цікавить вже давно існуюча галактика Андромеда, яка стрімко наближається до Чумацького шляху, по суті яка і вб’є врешті решт як Чумацький шлях, так і себе об’єднанням, але в якій випадково знайшлася планета Біра, яку населяють левіани під керівництвом короля Левка. Саме до левіанів, до їхньої планети прямує наш корабель, щоб людство навчилося жити чи просто співіснувати з іншою цивілізацією та отримало від них знання безсмертя та телепатії, яке властиво в Сонячній системі лише роботам. Отже. Зараз космічний корабель за межами Сонячної системи, яку ми щойно покинули, створить керовану Чорну дірку – таку собі червоточину-портал, через який ми усі одразу попадемо на задані координати. Та опинимося біля планети Біра. Це шлях в один кінець. Бо проєктом не передбачено, щоб його учасники поверталися назад. Я отримані данні буду передавати через відкритий портал – керовану Чорну дірка, створену цим кораблем. Отже. Приступимо. Зараз почнемо процедуру створення керованої Чорної дірки…