частина перша

Десь далеко, у самому серці величних засніжених Карпат, де срібляться верхівки ялин і зорі сплять у заметах, живуть два маленькі веселі морозці — Хрусь і Хрясь.
Білосніжної зими пустотливі діти працюють у Святого Миколая: допомагають готувати подарунки, розсипають легкі та іскристі сніжинки-витинанки, готують чарівну дорогу для саней, якою вони помчать у свою таку святкову і дуже відповідальну подорож.
             Хрусь — добрий та кмітливий. Він завжди турбується, щоб під кожною ялинкою, подушкою, в кожній різдвяній шкарпетці лежав саме той подарунок, на який чекала дитина. А морозні візерунки на скляних шибках, калюжах, водоймах – це робота його чарівного пензлика, що творить зимові дива. Ось такий наш Хрусь.
               А от і Хрясь — з хитринкою, любить усе зробити швидко та абияк. І ще він страшенно любить понити:
— Ой, знову ці мішки! Може, цього року не повеземо діткам подарунки? Вони були не зовсім слухняними, і не зовсім чемними….— буркоче він, хитро посміхаючись та ретельно загортаючи гостинці у подарунковий папір. А щоб підняти собі настрій, Хрясь завжди співає свою веселу пісеньку:
Я - молодець, веселий Хрясь,
З домівки, білко, не вилазь!
лисиці, зайці і вовки –

Тікайте в нори, хто куди!
Бо я іду! Мороз несу!

І буде ліс увесь в снігу! Хе-хе-хе…

Саме Хрясь любить насипати цілі гори снігу, а коли дітвора вибігає на вулицю погратися в снігу, то Хрясь тут як тут: то снігу сипе за комір курточки, то шапку на очі насуне, за носика вщипне…
А Хрусь у відповідь лише тихенько мугикає свою улюблену пісню — спокійну й відважну:
Я - морозець, хоробрий Хрусь,
Річки морозити берусь.
Малюю квіти на вікні,
Щоб снились діткам сни ясні.

Одного разу, коли до свята залишилася лише одна ніч, Хрусь прибіг до майстерні й побачив у кутку палицю, яку Святий Миколай завжди брав з собою в дорогу. Вона світилася синім морозним сяйвом, а в повітрі малювалися візерунки, схожі на крижані квіти.

«Ой, Хруську, дивися! Якби в мене була ця палиця, я б за одну мить загорнув усі подарунки! От був би герой!» — вигукнув Хрясь.

Хрусь тільки зітхнув: «Хрясю, не чіпай без дозволу. Велика сила любить сильні руки та холодну голову».

Але поки Хрусь ладнав санчата у святкову подорож, Хрусь тихенько підкрався до палиці Святого Миколая, взяв її в руки — і та одразу заграла холодними іскрами.

Морозець змахнув нею — і подарунковий папір підскочив сам собою, ніби ожив. Ще один помах — і подарунки почали стрибати, крутитися, вертітися, але зовсім не хотіли загортатися у яскравий папір. Замість того, щоб слухатися, вони пустували! Машинки гуділи і гралися в автотрощі, мякі іграшки літали, наче повітряні кулі, ляльки танцювали, мандарини та цукерки влаштували яскравий феєрверк, а великий рожевий заєць у платтячку виглянув з іграшкової хатинки і показав Хрясю язика, а на голову виліз пухнастий ведмедик і висипав цілу торбинку кольорових драже…. Це було жахливо…

Коли у дверях з’явився Святий Миколай та переляканий Хрусь, то побачили страшенний безлад та Хряся загорнутого у подарунковий папір з бантиком на яскаравій шапочці.

«Ну що, малий морозцю, непросто готуватися до великих та важливих справ?»- усміхнувся святитель.

Він легко торкнувся палицею до підлоги — і подарунки загорталися у папір, шикувалися в рівненький рядочок та рушали до чаріних саней

«Запам’ятай, Хрусю: найбільше диво роблять не чари, а добрі наміри. Тож сьогодні маю для вас дуже важливу справу – занести подаруночка хлопчику Андрійку, що живе з мамою ось під тою горою на хуторі. Вони втікли від страшної війни і оселилися в тихому та надійному місці під моєю опікою. А я відвідаю будинки, де багато діток теж чекають  на диво святковго вечора, а ви швиденько впораєтесь із роботаою та полетимо далі – у нас сьогодні багато приємних турбот. Успіху вам, мої маленькі помічники».

- Так і буде, святителю. – поклонився Хрусь.

- Та що там, один будиночок – раз –два, і впораємось! – підстрибнув Хрясь.

Святий Миколай проклав маршрут у заметах маленькими сніжинками-іскринками, що вели до будиночка Андрійка.

Морозці рушили в дорогу, та вже біля першої ялинки Хрясь, насвистуючи свою пісеньку, вирішив:

- Та навіщо йти довгою стежкою? Я знаю коротший шлях!

- Не варто, Хрясику… Святитель вказав нам найкращий шлях. – засмутився Хрусь і розгублено подивився на свого друга, який, весело підстрибуючи, пішов своїм, тільки йому відомим маршрутом. Хрусь тихенько поплівся слідом та не зоглядівся, як вже летів у глибоку тріщину, зарослу чагарниками та ялинами: «Хряяяяяяясь……» -встиг гукнути неслуха-морозця. Хрусь завис на гілці в темноті… Всі снігові вміння не допомагали ніяк: крутилася завірюха, сипалися величезні снігові зірки, танцювали сніжинки, але Хрусь непорушно висів , зачепившись кожушком, на гілці.

- Хруууусь!!!! Ти де подівся, братику? – почувся зляканий голосок Хряся. Він легко спустився до морозця на сніговій хмаринці та допоміг вибратися з тріщини. Вже вибравшись із халепи, Хрясь винувато подивився на Хруся та тихенько пробурмотів: «Вибач, братику…Я знову ледь все не зіпсував…» і пішов іскристою стежинкою до будиночка, де жив Андрійко. Прийшли зовсім швидко, хлопчик сидів біля віконця та дивився, як за вікном витанцьовує заметіль, кружляють якісь казкові величезні сніжинки, а на підвіконні заявились два крихітні хлопчики у теплому, але дивно сяючому одязі і привітно усміхалися хлопчику.