Розділ 26: Ехо з майбутнього

Наступні кілька днів Леонід і Айра провели в безперервній роботі. Хоча головний розрив було закрито, щось залишилося. Немов відлуння тієї загрози все ще лунало крізь час.

– Якщо Потойбічний живився розривами, – розмірковував Леонід, – значить, десь у хронопотоці могли залишитися сліди його присутності. І це небезпечно.

– Ти думаєш, він може повернутися? – Айра насупилась, гортаючи дані.

– Не знаю, – зітхнув він. – Але якщо знову почнуться збої…

– Ти відчуваєш це? – раптом перебила вона.

Леонід замовк. У повітрі щось змінилося — легкий електричний присмак, який він вже знав надто добре.

– Телепортаційний слід, – прошепотів він.

Айра підбігла до монітора.

– Хвилинку… Це не наш сигнал. Хтось інший стрибає через час.

Леонід підключив "Хронус" до системи відстеження. На екрані висвітилися координати.

– Тут щось дивне, – пробурмотів він. – Стрибок відбувся… із майбутнього?

– Але ж ми закрили всі активні розриви! Як це можливо?

Раптом повітря перед ними затремтіло. На підлозі з’явилася маленька металева сфера.

– Що це ще за… – почала Айра, але її голос урвався, коли сфера відчинилася, проектуючи перед ними голограму.

На зображенні з’явився… Леонід. Але ще старший, ніж той, кого вони бачили раніше. Його волосся посивіло, обличчя було вкрите шрамами.

– Якщо ви це бачите, значить, план провалився, – почав він. – Я думав, що зможу зупинити його, але Потойбічний — лише початок. Є щось більше… і воно вже прокидається.

Айра стиснула руку Леоніда.

– Якщо ви ще маєте "Хронус", – продовжив старший, – знайдіть Точку Нуль. Це єдине місце, де можна зупинити те, що йде. Я не зміг. Але, можливо, ви зможете.

Зображення замерехтіло.

– Поспішайте. І пам’ятайте: час — це не просто лінія. Це коло. І все, що було, може статися знову.

Голограма зникла.

Декілька секунд у кімнаті панувала тиша.

– Точка Нуль, – прошепотіла Айра. – Що це?

– Не знаю, – відповів Леонід, намагаючись заспокоїти хаос у своїй голові. – Але якщо він мав рацію, у нас залишилося дуже мало часу.

– Тоді вперед?

Він глянув на неї і кивнув:

– Вперед.

І знову час закрутився навколо них, несучи у невідоме.