Розділ 23: Залишив слід

Леонід і Айра йшли слідом за енергетичним резонансом, пробираючись крізь дивний, спотворений простір. Земля під ногами була м’якою, ніби вони ступали по щось живому, а повітря віддавало легким металевим присмаком.

– Не люблю я ці… міжвимірні прогулянки, – пробурмотіла Айра, тримаючи в руках сканер. – У мене таке відчуття, що тут усе дивиться на нас.

Леонід стишив крок. Його інтуїція кричала, що вони близько. Дуже близько.

– Слід веде до того утворення, – прошепотіла Айра, показуючи на дивну арку, що височіла попереду. Вона виглядала так, ніби хтось вирвав шматок реальності, створивши портал у ще більш невідоме місце.

Леонід нахилився, розглядаючи арку ближче. Її краї мерехтіли знайомими символами.

– Ці руни… – він зупинився. – Це ті самі, що я бачив у порожнечі. Але тут є ще один символ.

Айра підійшла ближче й швидко зробила скан.

– Він… – вона замовкла, прочитавши результат. – Леоніде, це твій ідентифікатор.

– Що?

– Цей символ – це твій персональний код із "Хронуса".

Леонід відчув, як по спині пробіг холод.

– Це неможливо. Я тут уперше.

– Але твій слід тут є, – сказала Айра. – Або…

– Або хтось дуже намагається нас заплутати, – похмуро завершив він.

Вони пройшли крізь арку – і опинилися на місці, яке виглядало моторошно знайомим.

Це була лабораторія. Але не та, яку вони залишили. Усе виглядало старішим, зношеним, наче тут давно ніхто не був.

– Це що, наша база? – Айра оглядалася з недовірою.

– Ні, – Леонід пройшов уперед. – Але схожа.

Він підійшов до консолі, вкритої пилом, і обережно активував її. На екрані з’явився напис:

"Протокол А-13. Активовано."

– Що за протокол А-13? – запитала Айра.

Леонід проковтнув клубок у горлі.

– Це експеримент, який я ніколи не закінчив. Він був надто нестабільним.

Айра обернулася до нього з підозрою.

– І що він мав робити?

– Він мав створити… – Леонід вагався, – дублікати. Точніше, часові копії. Але я його зупинив, бо побоювався, що наслідки будуть неконтрольованими.

В цей момент екран замерехтів – і з’явилося зображення.

Він.

Леонід не вірив власним очам – на екрані був він сам, але старший, змучений, із шрамом через ліву брову.

– Якщо ти це бачиш, – промовив він на записі, – значить, двері вже відкриті. І ти зробив ту саму помилку, що й я.

Айра застигла, не відриваючи погляду від екрана.

– Це… ти?

Леонід кивнув, відчуваючи, як під ногами похитнулася реальність.

– Питання не в тому, хто я, – продовжував голос. – Питання в тому, чи встигнеш ти зупинити те, що я випустив. Бо якщо ні… – він зробив паузу, – часу більше не буде.

Запис обірвався, залишивши по собі лише зловісну тишу.

Айра перша порушила мовчанку:

– Що тепер?

Леонід глянув на неї – і в його очах була рішучість.

– Тепер ми знайдемо цього… "мене". І дізнаємось правду, перш ніж цей світ розпадеться на частини.