Розділ 22: Пройшли

Леонід повільно наблизився до дверей, відчуваючи, як серце калатає у грудях. Від них віяло чимось… чужорідним. Немов за ними була не просто інша реальність, а щось значно гірше.

– Не заходь поки, – прошепотіла Айра, тримаючись трохи позаду. – Якщо вони відкриті, то хтось або щось вже могло вийти.

Леонід зупинився на відстані витягнутої руки. Руни на дверях мерехтіли слабким світлом, і деякі з них здалися йому знайомими.

– Я бачив ці символи раніше, – сказав він. – На "Хронусі".

Айра наблизилась і швидко зробила знімок рунисканером.

– Дай мені хвилину… – пробурмотіла вона, вводячи дані в аналізатор.

Леонід обережно торкнувся дверей. Від дотику пішла легка вібрація, і в голові пролунав слабкий, ледь чутний шепіт:

"Двері відкриті – але не всі повертаються…"

Він різко відсмикнув руку.

– Ти це чула?

– Що саме? – Айра підняла голову від сканера.

– Голос. Він каже, що не всі повертаються.

Айра нервово ковтнула.

– Аналіз показує, що ці руни використовуються для стабілізації міжпросторових переходів… Але частина з них стерта. Це значить, що двері нестабільні.

– Клас. І чим це загрожує?

– Якщо ми підемо туди, – вона зробила паузу, – ми можемо не знайти дорогу назад.

Леонід задумався на секунду, але в глибині душі він уже знав відповідь.

– Якщо хтось пройшов через ці двері, – сказав він, – нам потрібно дізнатися, хто це. Інакше вони можуть знайти шлях до нашого світу.

Айра закусила губу.

– І ти впевнений, що це хороша ідея?

– Зовсім ні, – посміхнувся Леонід. – Але коли нас це зупиняло?

Він простягнув їй руку.

– Разом?

– Разом.

Вони зробили крок уперед.

По інший бік.

Світ був не схожий на все, що вони бачили раніше. Небо здавалося розірваним, ніби його розтягнули в різні боки. Час тут рухався нерівномірно – то прискорювався, то сповільнювався.

– Це… – Айра затнулася. – Це точно не наш світ.

Леонід глянув на землю. Тут були сліди. Свіжі.

– Хтось був тут до нас, – сказав він, нахиляючись. – І нещодавно.

Айра знову активувала сканер.

– Є слід енергетичного резонансу. І знаєш, що найгірше? Він збігається з відбитком твоєї частоти.

– Моєї?! – Леонід здивовано підняв голову. – Тобто, хтось із цієї реальності…

– …має доступ до тих самих технологій, що і ми, – похмуро закінчила Айра.

Леонід відчув, як у животі зав’язується вузол.

– Якщо це так, – сказав він, – нам краще поспішити. Бо якщо вони знайшли шлях сюди, то можуть знайти і шлях назад.

– І тоді нам не зупинити те, що прийде, – тихо додала Айра.

Вони рушили вперед, не помічаючи, як у тіні за ними щось ворухнулося.