Розділ 21: Відлік запущено

– Відлік? – Айра вказала на екран "Хронуса", де цифри почали швидко зменшуватись. – Що це означає?

Леонід відчув, як холодний піт виступає на скронях.

– Не знаю… Але щось підказує, що нічого хорошого.

– В тебе завжди такий оптимізм, – зітхнула Айра, швидко вводячи команди на панелі управління. – Часу до нуля – рівно три дні.

– Чудово, – буркнув він. – Тобто у нас є 72 години, щоб з’ясувати, хто відкрив ці двері, і як їх закрити.

Айра підняла на нього серйозний погляд.

– Може, є сенс повернутися на той момент, коли все почалося?

Леонід замислився. Його перший стрибок… щось тоді відчувалося не так. Немов хтось інший втрутився в процес.

– Спробуй відстежити найпершу телепортацію, – сказав він. – Якщо це точка, де почали з’являтися ці знаки, можливо, там є відповідь.

Через кілька хвилин система видала результат.

– Є! – вигукнула Айра. – Я знайшла залишкову енергію від першого стрибка. Координати збігаються з…

Вона замовкла, розширивши очі від подиву.

– З чим? – нетерпляче запитав Леонід.

– З місцем, якого не має існувати.

– Це як?

Айра розвернула екран до нього.

– Це точка поза звичайним простором-часом. І якщо ми туди підемо…

– То можемо застрягти назавжди? – Леонід криво посміхнувся. – Ну, принаймні, не буде нудно.

– Ти б міг бути трохи серйознішим, – пирхнула вона.

– Айро, коли на твоєму годиннику тікає відлік до чогось невідомого, вибору небагато – або панікувати, або жартувати.

Він вдягнув ремінь з "Хронусом" і зробив глибокий вдих.

– Готова?

– Ні. Але коли це нас зупиняло?

– Вперед.

Він натиснув кнопку активації, і світ знову зник у вихорі світла.

Порожнеча… але інша.

Леонід одразу зрозумів – вони потрапили не в ту ж пустку, що й раніше. Тут відчувалася важкість, ніби саме повітря було густішим.

– Це… не схоже на попереднє місце, – Айра знервовано оглянулася.

– Але воно точно щось приховує, – прошепотів Леонід.

І тоді вони побачили це.

Посеред безмежного простору височіли двері. Старі, масивні, вкриті рунічними символами – і вони були прочинені.

Зі шпарини лився слабкий, тривожний світ.

– Що, як хтось уже пройшов? – тихо спитала Айра.

Леонід ковтнув слину, не відводячи погляду від дверей.

– Тоді у нас менше трьох днів, щоб їх знайти – і не дати їм вибратися у наш світ.