Розділ 20: Двері відчинені

Леонід не міг відвести погляду від "Хронуса". Три знаки мерехтіли на дисплеї, ніби чекали, коли він зрозуміє їхнє значення.

Айра мовчки спостерігала за ним, але її терпіння вичерпувалося.

– Нам потрібна відповідь, Леоніде, – нарешті сказала вона. – Якщо ці символи – ключ, то як нам його використати?

Леонід потер скроні.

– Якщо фігура права, то я відкрив якийсь прохід. Але як? І головне – куди він веде?

Айра підійшла до панелі управління і почала вводити команди.

– Я спробую знайти джерело цих аномалій. Якщо вони пов’язані з твоїми стрибками, має бути слід.

Леонід кивнув, хоча відчував, що розгадка – десь ближче.

Він зосередився на символах. Переплетені лінії… Три знаки… Що вони означають?

І тут його осінило.

– Зачекай, – він різко підняв голову. – Це координати!

– Координати чого? – Айра зупинилася, витріщившись на нього.

– Того місця, куди я випадково потрапляю, – пояснив він. – Порожнеча – це не просто якась ілюзія. Це реальний простір між часами. І ці знаки вказують на точку входу.

– Якщо ти правий… – почала Айра, – то ми можемо відстежити цю точку і закрити її?

– Або відкрити ще більше, – похмуро відповів Леонід.

Через кілька хвилин Айра закінчила налаштування.

– Я синхронізувала "Хронус" із цією частотою. Тепер ми можемо або стабілізувати прохід, або…

– Або все вибухне, – підсумував Леонід. – Ну, ризик – моє друге ім’я.

Він активував пристрій.

Світ навколо завібрував.

Порожнеча.

Леонід стояв перед фігурою. Але цього разу вона була не одна. Поруч з’явилися ще дві тіні – розмиті, ніби не до кінця сформовані.

– Ти зробив свій вибір, – голос був чіткішим.

– Я нічого не вибирав, – заперечив Леонід. – Я хочу знати правду.

Фігура підняла руку, і пісня знову залунала – тепер завершена:

"Двері відкриті – йде той, хто шукає,

Час не чекає – плата велика.

Той, хто пройде, назад не вернеться,

Тінь за порогом більше не сховається…"

– Що це означає? – Леонід відчув, як серце калатає.

– "Двері відчинені. І хтось вже йде."

Тінь зробила крок уперед – і Леонід побачив своє власне відображення в її масці.

– Леоніде! – Айра смикнула його за руку. – Ти повернувся! Що ти бачив?

Він похитав головою, ще не вірячи тому, що сталося.

– Це не просто телепортація… Я щось відчинив. І тепер щось – або хтось – намагається вибратися.

Айра зітхнула:

– Ти точно не можеш просто заварити ці двері?

– Якби це було так просто… – пробурмотів Леонід. – Але я думаю, що той, хто стоїть за ними, знає мене краще, ніж я сам. І він не зупиниться.

Він поглянув на "Хронус", де тепер світився новий напис:

"Відлік розпочато."