Розділ 17: Тіні за Гранню

– Це вже не смішно, – пробурмотів Леонід, продовжуючи вовтузитися з "Хронусом". – Якщо ці голоси хочуть мені щось сказати, могли б хоча б не робити це під час стресових ситуацій.

– Можливо, це не просто збій, – сказала Айра, нахиляючись до панелі управління. – А якщо хтось або щось намагається вийти на зв’язок?

Леонід зітхнув і відкинувся на холодну стіну. Йому здавалося, що ці уривки пісні – не випадковість. Але чому саме він їх чує? І що це взагалі за сила, яка може пробивати часові бар’єри?

Раптом "Хронус" знову завібрував. На дисплеї загорілося нове повідомлення:

"Аномалія зафіксована. Випадковий стрибок можливий."

– Тільки не зараз, б...– простогнав Леонід, але було вже пізно.

Світ навколо знову розчинився.

Порожнеча.

Він знову опинився там – у безмежному білому просторі. Але цього разу щось змінилося. Вдалині виднілася темна фігура. Вона стояла нерухомо, ніби чекала на нього.

– Хто ти?! – вигукнув Леонід, намагаючись підступити ближче, але ноги не слухалися.

Фігура не відповіла. Натомість знайомий голос, що співав пісню, став гучнішим:

"Час пливе, але не всі,

Зможуть вийти з темноти…"

Леонід відчув, як серце забилося швидше. Ця пісня… Вона була чимось більшим, ніж просто випадковим сигналом.

Раптом темна фігура підняла руку. В її долоні з’явився сяючий символ – такий самий, як на "Хронусі".

– Що ти хочеш?! – знову спитав він, але фігура лише прошепотіла:

– "Ти відкрив шлях… Але не закрив його."

І в наступну мить Леоніда знову вирвало з порожнечі.

– Ти зник на три хвилини! – вигукнула Айра, коли він з’явився знову. – Де ти був?

– Там, – він важко дихав, намагаючись зібратися з думками. – І я не сам…

Він подивився на "Хронус" – і помітив, що на дисплеї з’явився новий символ. Той самий, який тримала фігура.

– Це ще не кінець, – прошепотів Леонід. – Хтось чекає… і він не відступить.