Розділ 16: Шепіт із-за межі

Повернувшись

Леонід відчував, як з кожним кроком по металевому коридору наростала напруга. Після останнього стрибка він не міг позбутися відчуття, що щось – або хтось – спостерігає за ним. Айра йшла поруч, але навіть її заспокійливий тон не міг розігнати похмурі думки.

– Ти точно в порядку? – запитала вона, зазираючи йому в очі.

– Якщо не рахувати випадкових телепортацій і того, що я тепер чую пісні з-за меж реальності – то так, у повному, – буркнув Леонід, намагаючись жартувати, але голос видав тривогу.

Айра скептично підняла брову:

– Пісні?

– Забий. Може, це побічний ефект від перевантаження.

Вони зупинилися перед черговими дверима. Леонід активував панель – і знову "Хронус" завібрував.

Ледве чутний шепіт виринув у його голові:

"Ти шукаєш, але не знайдеш…

Хто зупинить – той заплатить…"

Леонід здригнувся.

– Знову? – Айра помітила, як він напружився.

– Так… – він зупинився. – Але тепер текст інший. Наче хтось намагається щось сказати мені.

– І що саме?

– Що мені це не сподобається.

Вони увійшли в залу, схожу на центральну лабораторію, тільки тут усе було зруйновано. Старі кабелі звисали зі стін, а в повітрі відчувався запах обгорілої пластмаси.

– Орлов тут пройшовся… – прошепотіла Айра.

Леонід підійшов до термінала, сподіваючись знайти якісь сліди, і тут – знову.

"Шлях відкритий – не для всіх,

Той, хто чує, – він сам зник."

Він стис кулаки.

– Досить! – гримнув Леонід, чим здивував Айру.

– Що сталося?

– Вони знову співають! – різко відповів він.

– Леоніде… – Айра поклала руку йому на плече. – Це не просто збій, чи не так?

– Не знаю, – тихо зізнався він. – Але якщо ці голоси праві… Ми тут не одні.

Він спробував посміхнутися, але тривога не відступала. Бо в глибині душі Леонід знав – що б це не було, воно чекало на нього.