Розділ 12: Між світами

Світло, яке вирвалося з Ядра, було нестерпним. Воно заповнило все – розум, тіло, навіть саму реальність. Леонід відчув, як ґрунт вислизнув з-під ніг, і в наступну мить він падав у порожнечу.

– Айра! – крикнув він, але звук його голосу загубився в безмежній темряві.

Його тіло пронизала хвиля холоду, а потім – різкий біль, ніби його розривало на частини. "Хронус" на зап’ясті шалено пульсував, намагаючись утримати структуру реальності, але з кожною секундою енергія вислизала.

"Помилка: Невизначена координата."

Леонід заплющив очі. Якщо це кінець, то він принаймні спробував. Але раптом… щось змінилося.

Тиск зник. Тіло стало легким, ніби він знову відчув гравітацію. Повітря було теплим і наповненим дивним ароматом – металу й озону.

Він розплющив очі.

Леонід лежав на жорсткій поверхні – скляній, блискучій, як дзеркало. Над ним простягалося небо – або щось, що нагадувало небо: чорне, всіяне сяючими фрагментами, ніби шматки розбитої реальності.

Він підвівся, тримаючись за "Хронус". Той ще працював, хоч екран миготів тривожними повідомленнями.

– Де я?.. – прошепотів він.

Далеко попереду мерехтіло місто. Його вежі здіймалися вгору, викривлені, ніби їх створили не людські руки. Але головне – тут щось було неправильно.

"Це не мій світ."

– Айра! – він озирнувся.

Вона лежала неподалік, без свідомості, але жива. Леонід кинувся до неї, обережно поклав руку на її плече.

– Гей, прокидайся…

Вона різко вдихнула і розплющила очі.

– Ми… вижили? – її голос тремтів.

– Поки що, – кивнув він.

Айра підвелася, обводячи поглядом дивний пейзаж.

– Це точно не наша реальність…

Леонід не відповів – він уже це зрозумів. Але як? І чому? Якщо зворотний імпульс мав закрити Розлом, чому вони опинилися тут?

"Хронус" тихо пискнув, показуючи нове повідомлення:

"Аномалія зафіксована. Часова вісь: невідома. Координати: нестабільні."

– Щось не так, – пробурмотів він. – Нас відкинуло кудись між реальностями.

Айра стиснула губи.

– Якщо ми тут застрягнемо…

– Не застрягнемо, – перебив її Леонід, намагаючись не піддаватися паніці. – Ми знайдемо вихід.

Але глибоко в душі він не був у цьому впевнений.

Вони почали рухатися до міста. З кожним кроком відчуття нереальності ставало сильнішим. Земля під ногами здавалася одночасно твердою і нестабільною, ніби будь-якої миті могла зникнути.

– Що це за місце? – Айра порушила тишу.

– Те, чого не повинно існувати, – відповів він. – Проміжна зона між світами.

Раптом "Хронус" знову запищав. Нове повідомлення змусило Леоніда зупинитися:

"Сканування завершено. Виявлено сигнал: Джерело Енергії Розлому."

– Я це знаю… – прошепотів він.

Айра зупинилася поруч.

– Що це?

– Енергія, яка відкрила Розлом. Якщо ми знайдемо її джерело, можливо, зможемо повернутися додому.

Вона кивнула, хоча в її очах відображався сумнів.

– Але якщо Орлов…

– Якщо він тут – ми його зупинимо, – твердо сказав Леонід.

Він зробив крок уперед – і раптом повітря перед ним спалахнуло синім світлом. Постать виринула зі спалаху – висока, вбрана в чорний плащ, з маскою, що приховувала обличчя.

Голос був холодним і знайомим.

– Ви зайшли надто далеко.

Леонід відчув, як серце стислося.

– Орлов…

– Тепер це моя реальність, – відповів той. – І ви не втечете.

Айра підняла зброю, але Орлов лише підняв руку – і хвиля енергії зметнула її назад.

– Ти не зупиниш мене, – сказав він. – Я стану Володарем Часу.

Леонід стиснув кулаки.

– Поки я тут – ти не переможеш.

І бій розпочався.