Розділ 11: Глибше у Безодню

Леонід сидів на підлозі, намагаючись заспокоїти дихання. Після втечі від Розлому його тіло ще тремтіло – здавалося, ніби реальність намагається розділити його на частини.

– Ми не можемо залишитися тут, – прошепотіла Айра, підводячись. – Якщо Орлов запустив Розлом, це лише початок.

Леонід підняв голову, поглянувши на "Хронус". Його екран миготів тривожним сигналом:

"Перевантаження: 72%. Дестабілізація реальності."

– Якщо я не зупиню це… – він замовк. Сказати "я зникну" здавалося занадто м'яко – швидше, його розірве на атоми десь між реальностями.

Айра уважно подивилася на нього. У її погляді вже не було тієї холодності – лише рішучість і… щось інше.

– Що нам потрібно?

– Доступ до центрального ядра. Якщо я зможу підключитися до системи контролю Розлому, є шанс стабілізувати "Хронус" і… можливо, повернутися додому, – відповів Леонід.

– Але ти знаєш, що це означає? – тихо запитала вона.

Леонід кивнув.

– Якщо ми підемо туди – ми зустрінемо Орлова. І він не дозволить нам вийти.

Коридори, якими вони рухалися, ставали все темнішими. Системи безпеки працювали на повну – час від часу їм доводилося ховатися від дронів, що патрулювали шлях.

– Звідки ти так добре знаєш цю лабораторію? – раптом запитала Айра.

Леонід на мить завагався.

– В іншій реальності я працював тут.

Її очі розширилися.

– Іншій?

– Так, – кивнув він. – У моєму світі Орлов – вигнанець, і я думав, що він загинув у Нульовій Зоні. Але тут… він керує всім.

Айра задумалась.

– У цьому світі він – герой. Він створив "Службу Часу" для захисту реальності… принаймні, так нам казали. Але тепер я не впевнена, що це правда.

Леонід відчув, як між ними з’явилася крихітна нитка довіри.

– Ми майже на місці, – сказав він, коли вони наблизилися до важких дверей із написом: "Центральне Ядро: Доступ Омега."

– Як ми відкриємо їх? – запитала вона.

– У мене є ідея… – Леонід під’єднав "Хронус" до панелі. – Але це ризиковано.

Він активував енергетичний імпульс – система зашипіла, і двері повільно почали відкриватися.

Вони увійшли до величезного залу. У його центрі пульсувала сфера – Ядро Часу. Сяйво вирувало, утримуючи крихку рівновагу між реальностями.

– Дай мені хвилину… – Леонід підбіг до консолі та почав вводити дані.

Екран висвітив тривожне повідомлення:

"Розлом-1: Активний. Рівень Загрози: Критичний."

Він спробував переналаштувати енергетичний потік – якщо йому вдасться, він зможе закрити Розлом і стабілізувати власну структуру.

– Тримайся, – прошепотів він, відчуваючи, як "Хронус" нагрівається на зап’ясті.

– Хтось іде! – вигукнула Айра, підбігаючи до нього.

Вони не встигли – двері розчахнулися, і в зал увійшов Орлов.

– Я знав, що ти не зникнеш так легко, – його голос був спокійним, але в очах палав вогонь. – Ти навіть не уявляєш, у що втрутився, хлопче.

– Це ти відкрив Розлом, – Леонід стискав кулаки. – Чому? Це руйнує реальності!

Орлов підійшов ближче.

– Ти нічого не розумієш. За Розломом – справжня сила. Я не просто контролюю час – я можу змінювати його, як захочу.

– Це не сила – це хаос! – крикнув Леонід.

– Якщо я не зупиню тебе, – сказала Айра, піднімаючи зброю, – ти зруйнуєш усе.

Орлов тільки посміхнувся.

– Спробуй.

Леонід знав, що у них є одна можливість. Він швидко активував протокол закриття Розлому – але для завершення процесу потрібно більше енергії, ніж мав "Хронус".

– Нам потрібно під’єднати Ядро! – вигукнув він. – Це єдиний шанс.

– Це знищить лабораторію! – Айра кинула на нього тривожний погляд.

– Але врятує реальність, – тихо відповів він.

Вибору не було.

– Я допоможу, – сказала вона й кивнула.

– Ні! – Орлов кинувся вперед, але було запізно.

Леонід підключив "Хронус" до Ядра й активував зворотний імпульс. Світ навколо них затремтів, і енергія вирвалася назовні, змиваючи все на своєму шляху.

– Тримайся! – крикнула Айра, хапаючи його за руку.

І тоді світ вибухнув світлом.