Розділ 9: Тінь у Часі

Леонід швидко відступив у темний кут коридору, поки двері лабораторії за ним не зачинилися. Дихання було уривчастим – його розум працював на межі, намагаючись осмислити те, що відбувається.

"Це не мій світ. Але як я сюди потрапив?"

Він глянув на "Хронус" – пристрій виглядав справним, але показував дивний сигнал: "Аномалія: Рівень-3". Щось тут було не так. Або хтось.

Леонід згадав слова Орлова:

"Повернення завжди має ціну."

І ця ціна, схоже, тільки починала проявлятися.

Він рушив коридором, тримаючись у тіні. Кожен крок віддавався глухим відлунням, і час від часу він озирався, щоб переконатися, що за ним ніхто не стежить.

Леонід знав: йому треба розібратися, як працює ця реальність. Якщо Орлов – голова досліджень, можливо, він має доступ до технологій, які допоможуть повернутися назад. Але якщо цей Орлов такий же небезпечний, як у його реальності…

Треба бути обережним.

Він дійшов до інформаційного термінала та ввів стандартний запит: "Проект Хронус – Керівник: Орлов Д.О."

Екран блиснув і видав файл.

"Професор Орлов Дмитро Олександрович – керівник Департаменту Часових Досліджень. Автор першого стабільного міжчасового переходу. Проект Хронус – головна програма контролю часових аномалій."

Леонід скрипнув зубами. Якщо цей Орлов контролює час, то він вже може знати про його прибуття.

– Довго не залишусь, – прошепотів він.

Він пройшов ще кілька рівнів вниз, поки не опинився у відсіку з написом "Архів Часу".

– Саме те, що потрібно, – Леонід торкнувся панелі.

Але двері були заблоковані – потрібен був доступ рівня "Омега".

– Звісно… – він нервово засміявся. – А ти що думав?

Перш ніж він устиг подумати, що робити далі, позаду почувся тихий, але чіткий звук – клацання зброї.

– Руки вгору. Повільно.

Леонід застиг. Жіночий голос. Холодний, рішучий.

Він підняв руки й обернувся. Перед ним стояла жінка у чорній формі – з емблемою "Служби Часу" на рукаві. Але її обличчя…

– Айра?

Вона звузила очі, націливши на нього плазмовий бластер.

– Звідки ти знаєш моє ім’я?

Леонід відчув, як земля йде з-під ніг. У цій реальності Айра не була його союзником – вона працювала на Орлова.

– Це… складно пояснити, – сказав він, намагаючись говорити якомога спокійніше. – Але я не загроза. Я просто хочу повернутися додому.

– Домою? – у її голосі з’явилася насмішка. – І звідки ж ти?

– Не з цього світу, – зітхнув він. – Дай мені шанс – і я зникну з вашого часу.

Айра мовчала, але її палець залишався на спусковому гачку.

– Дай мені хоча б доступ до Архіву, – додав він. – Якщо Орлов дізнається, що я тут, це поставить під загрозу все.

Її погляд на мить пом’якшав. Можливо, десь глибоко в душі ця версія Айри теж сумнівалася у правоті Орлова.

– У тебе дві хвилини, – сказала вона, натискаючи код на панелі.

Двері тихо відкрилися.

– Якщо збрешеш – я зупиню тебе, – додала вона.

– Дякую, – прошепотів Леонід і ступив усередину.

Його час спливав – у всіх сенсах.