Леонід стояв перед Орловим, відчуваючи, як час навколо них пульсує, немов живий організм. Простір Нульової Зони тріщав під тиском реальностей, що змішувалися, і навіть повітря було наповнене дивною енергією.
– Я готовий заплатити будь-яку ціну, – нарешті сказав Леонід, стискаючи "Хронус". – Мені потрібно повернутися.
Орлов уважно подивився на нього, і його очі спалахнули холодним світлом.
– Добре, – відповів він. – Але пам'ятай: повернення змінює не тільки тебе, але і світ, до якого ти повертаєшся.
Він простягнув руку, і між ними з'явився маленький кристал, що світився золотавим світлом.
– Це Ядро Часу. Воно відкриє портал у твою реальність. Але як тільки ти підеш, Нульова Зона зруйнується – і я зникну разом із нею.
– А якщо я залишуся? – запитав Леонід.
Орлов сумно посміхнувся.
– Тоді Служба знайде нас, і не буде ні тебе, ні мене.
Перш ніж Леонід встиг відповісти, простір розірвався – і з нього вийшли Тай та Айра.
– Ми не могли тебе залишити, – сказала Айра, підходячи ближче. – Що тепер?
– Він має вибрати, – тихо відповів Орлов.
Леонід подивився на друзів – тих, хто ризикував життям, аби допомогти йому. Потім – на пристрій, відлік якого показував "09:48:02". Часу залишалося все менше.
– Я повертаюся. Але ви підете зі мною.
Орлов похитав головою.
– Це неможливо. Нульова Зона приймає лише того, хто загубився. Їх повернення розірве тканину часу.
Айра хотіла заперечити, але Тай торкнувся її плеча.
– Це твій шлях, Лео, – сказав він. – Але ти не забудеш нас.
Леонід важко зітхнув, приймаючи неминуче.
– Я вас знайду. Якось.
– Ми віримо в тебе, – усміхнулася Айра.
Він узяв Ядро Часу з рук Орлова і натиснув на "Хронус". Світ навколо почав розпадатися – Нульова Зона руйнувалася.
Останнє, що він побачив – це погляд Орлова, повний таємниць, і обличчя тих, кого він тепер називав своїми друзями.
І тоді світ зник.