Розділ 6: Нульова зона

Портал розчинився за їхніми спинами, залишивши позаду Архів Часу, що вже заповнювався агентами Служби. Леонід відчув, як його шлунок стискає від різкого стрибка – немов саме тіло на мить забуло, у якому часі йому належить бути.

Вони опинилися на даху занедбаної будівлі. Нічний вітер був пронизливим, а над горизонтом світилися вогні мегаполіса. Десь далеко лунав гул, ніби сама реальність тріщала по швах.

– Ми втекли… – видихнув Леонід, оглядаючись.

– Тимчасово, – похмуро додала Айра, перевіряючи свій комунікатор. – Служба сканує всю зону, але поки що нас не бачить.

Тай опустився на коліна та поклав перед собою портативний аналізатор. На екрані миготіла карта часових аномалій.

– Ось вона… Нульова Зона, – він підняв погляд. – Це місце – поза звичайним потоком часу. Туди не потрапити через стандартні портали.

– І що це означає? – Леонід нервово глянув на пристрій у руці – "11:58:42".

– Що доведеться ризикнути. – Тай дістав невеликий циліндр і приєднав його до пристрою. – Це посилить сигнал "Хронуса" – якщо Орлов ще там, ми його знайдемо. Або принаймні вихід до нього.

Айра сіла поруч, спостерігаючи за підготовкою.

– Що взагалі сталося з Орловим? Чому він сховався?

– Він створив те, чого не повинен був створювати, – відповів Тай, не відриваючи погляду від аналізатора. – Справжню машину часу. Але не таку, як наша – вона не просто переносить людину. Вона змінює саму тканину реальності. І якщо ним зловжити…

– Можна знищити все, – закінчив за нього Леонід.

Тай кивнув.

– Тому Служба й полює на нього. Але якщо він залишив нам координати, значить, він чекає.

Раптом пристрій у його руках запищав, видаючи слабкий імпульс.

– Є сигнал! – Тай підвівся, очі світилися захопленням. – Ми можемо відкрити перехід!

– Скільки часу це займе? – нетерпляче запитав Леонід.

– Хвилину-дві… Але як тільки він активується, Служба нас засіче.

Айра підняла бластер, що висів у неї на стегні.

– Не вперше, – посміхнулася вона.

Тай активував пристрій. Повітря навколо них загусло, ніби саме простір почав зминатися, і в центрі утворився пульсуючий портал – чорний, як ніч, з яскравим сріблястим краєм.

– Це він, – прошепотів Тай. – Нульова Зона.

Леонід відчув, як серце калатає у грудях. Його пальці стиснули пристрій, де відлік уже зменшився до "11:03:15".

– Немає часу чекати.

І, не вагаючись, він зробив крок уперед і ступив у портал.

Його поглинула темрява. Спершу він відчував лише порожнечу, але раптом – світ спалахнув. Леонід стояв у місці, якого не могло існувати.

Небо було розірване тисячами світлових ліній – мов розбиті фрагменти часу. Простір навколо мерехтів, змінюючись – то старовинні будівлі, то футуристичні мегаполіси.

І там, у самому центрі хаосу, стояв чоловік. Високий, сивий, у темному плащі. Його очі світилися глибоким синім світлом.

– Нарешті… – його голос був спокійним, але потужним. – Ти прийшов.

– Ви – Орлов? – запитав Леонід, намагаючись не показати страху.

– Так. І якщо ти тут – значить, час знову руйнується.

Леонід підняв пристрій, відлік швидко наближався до нуля.

– Мені треба повернутися додому. Ви – єдиний, хто може допомогти.

Орлов кивнув, але в його погляді було щось тривожне.

– Я допоможу тобі… Але ти маєш зрозуміти: повернення завжди має ціну. І час не любить, коли його порушують.

І саме в цей момент, десь за межами Зони, пролунав тривожний сигнал. Служба Часу вже була на їхньому сліду.