Розділ 5: Архів часу

– Архів Часу? – Леонід з недовірою подивився на Тая. – Це щось типу бібліотеки для мандрівників у часі?

Тай усміхнувся, але в його погляді не було жодного натяку на жарт.

– Якщо коротко – так. Але уяви бібліотеку, яка фіксує не лише події, а й альтернативні реальності, зниклі лінії часу й усе, що хтось колись намагався приховати. Служба Часу тримає це місце під найсуворішою охороною. Якщо Орлов залишив слід – він там.

– І як ми туди потрапимо? – Айра схрестила руки на грудях.

– У мене є кілька старих доступів… – Тай відкрив панель на стіні та витягнув тонку картку з кодами. – Але це квиток в один кінець, якщо нас спіймають.

Леонід нервово стиснув пристрій – відлік показував "14:12:09". Часу залишалося все менше.

– Якщо це наш єдиний шанс знайти Орлова і повернути мене додому – я в ділі, – сказав він, намагаючись звучати впевнено.

– Тоді рушаймо, – кивнув Тай, і вони втекли через таємний вихід, гублячись у нічному місті.

Архів Часу знаходився у центрі мегаполіса – масивна структура з чорного скла, що здіймалася в небо, ніби сама будівля намагалася вирватися з потоку реальності.

– Гарна фортеця, – пробурмотіла Айра. – І як ми туди потрапимо?

Тай дістав із кишені пристрій, схожий на наручний годинник.

– Камуфляжна петля. Декілька хвилин зробить нас "невидимими" для системи спостереження. Але цього недостатньо.

– Що ще? – насторожився Леонід.

– Кожен вхід у Архів охороняється сканерами часу. Якщо пристрій "Хронус" засічуть – піднімуть тривогу. Доведеться замаскувати його енергосигнатуру.

– І як це зробити?

– Дай сюди, – Тай узяв пристрій із рук Леоніда, відкрив задню панель і почав щось швидко перепаювати. – П’ять хвилин – і все буде готово.

Айра стояла на варті, поглядаючи на небо, де час від часу пролітали дрони.

– Вони ще нас не втратили, – прошепотіла вона. – Треба поспішати.

– Готово! – Тай клацнув панеллю та повернув пристрій Леоніду. – Тепер Служба побачить лише фоновий шум. Ходімо.

Вони пройшли через службовий вхід, використовуючи камуфляж, і непомітно проникли до внутрішнього коридору. Всередині Архів виглядав як нескінченна зала з парними рядами, що сяяли блакитним світлом.

– Орлов… Орлов… – Тай вів їх до консолі, ввівши код. – Є. Дивно…

– Що? – запитав Леонід, наблизившись.

– Його слід обірваний. Останній запис – "Дата: 12 липня 2132 року. Місце: Тимчасова зона 0".

– Тимчасова зона? – перепитала Айра.

– Це поза межами звичайного потоку часу, – пояснив Тай, нервово кусаючи губу. – Лише хтось із Служби Часу міг туди потрапити.

Раптом екран зблиснув червоним:

"НЕСАНКЦІОНОВАНИЙ ДОСТУП. АКТИВАЦІЯ ПРОТОКОЛУ ЗАХОПЛЕННЯ."

– Нас засікли! – Айра схопила Леоніда за руку. – Рухайся!

Але він не міг відірвати погляду від екрану. Поруч із записами Орлова з’явилося повідомлення:

"Шукачеві: Якщо ти це читаєш – ти ближче, ніж будь-хто інший. Але час – це пастка. Знайди мене у Нульовій Зоні, інакше все зникне."

– Лео, швидше! – крикнув Тай, активуючи портал-маніпулятор.

І коли навколо почав розгортатися портал, Леонід відчув: вони тільки торкнулися вершини айсберга.

Він не мав вибору – потрібно знайти Орлова, перш ніж відлік дійде до нуля…