Розділ 2: Гість з минулого

Леонід обережно рушив уперед, намагаючись не привертати уваги. Вулиця, якою він йшов, здавалася занадто чистою, занадто ідеальною. Над головою літали безшумні дрони, а вздовж проспекту пересувалися автомобілі без водіїв. Йому здавалося, що він потрапив у якийсь футуристичний фільм.

– Головне – не панікувати… – прошепотів він, міцніше стискаючи пристрій у руці.

Леонід зупинився перед великим екраном, що транслював новини. Голос диктора був холодним і беземоційним:

– "Сьогодні виповнюється десять років із дня зникнення доктора Данила Орлова – творця проекту "Хронус". Досі немає жодних слідів його місцезнаходження…"

І тут Леонід відчув, як хтось торкнувся його плеча.

– Ти що, загубився? – дівчина років двадцяти п’яти дивилася на нього з цікавістю. У неї було коротке сріблясте волосся й окуляри з тонкими голографічними лінзами.

– Ем… Щось типу того, – він намагався вигадати виправдання, поки думав, чи можна їй довіряти.

– Не схожий ти на місцевого. Де твій імплант? – вона нахилилася ближче, розглядаючи його шию.

Леонід зробив крок назад.

– Імплант? Я… я турист.

Дівчина скептично примружилася, але потім усміхнулася.

– Турист, кажеш? У 2142-му? – вона засміялася. – Слухай, я – Айра. І щось підказує мені, що ти тут не просто так.

Леонід вагався лише секунду. Якщо він хоче повернутися назад, йому потрібна допомога.

– Добре, Айро. Я… я думаю, що потрапив сюди випадково. І це якось пов’язано з "Хронусом".

Її усмішка зникла.

– Якщо це правда, тобі краще не маячити тут. Є люди, які не хочуть, щоб хтось копався в минулому…

Вона озирнулася і махнула йому рукою.

– Ходімо, я знаю когось, хто може допомогти. Але будь обережний – якщо тебе засічуть Служби Часу, тобі кінець.

Леонід вдихнув на повні груди і пішов за нею, не підозрюючи, у що він тільки-но вплутався.