Епілог: Вибір заради світу

У просторій залі Обсерваторії доктора Квалі панувала тиша, яку порушував лише тихе гудіння голографічного монітора. На підлозі розстелялася карта цього світу — опукла, жива, з ріками, що виблискували, мов артерії, і озерами, що нагадували дзеркала. Толик стояв біля неї, задумливо водячи пальцем уздовж Прип’яті, коли доктор Квалі увійшов із невеликим металевим ящиком у руках.

— Ми розібрали залишки вашого «Хроноспірального пристрою», — сказав Квалі, ставлячи ящик на стіл. – Твої розрахунки, Толику, були блискучими. Ми відтворили частину механізму. З нашими реплікаторами й плазмовими батареями ми могли б спробувати відкрити прохід назад у вашу реальність.

Толик різко підняв голову, а Роман і Михайло, що сиділи поруч, завмерли. У їхніх очах спалахнула іскра надії – вперше за місяці.

— Тобто... ми можемо повернутися? – тихо спитав Роман.

Квалі кивнув, але його обличчя залишалося серйозним.

— Теоретично, так. Але є проблема. Хроноспіраль вібрує, реальності зміщуються. Ми не гарантуємо, що ви потрапите саме у ваш світ. І навіть якщо вдасться... ви заберете з собою дещо ще.

Михайло нахмурився.

— «Жовту хворобу»?

— Так, – втрутилася Мауріна, яка щойно увійшла разом із Лоу та Зоряною. Вона тримала планшет із зображенням зірчастої бактерії. – Ми перевірили ваші зразки. Ви носії. Не хворі, завдяки щепленню, але вірус у вашій крові. Він спить, чекає свого часу. У вашому світі немає захисту від нього. Навіть наші технології не можуть створити ліки – лише профілактику. А відтворити щеплення у вашій реальності без наших ресурсів... неможливо.

Толик відступив від карти, його руки тремтіли.

— Тобто, якщо ми повернемося, ми занесемо її туди? І почнеться... апокаліпсис?

— У вашому світі немає ні знань, ні засобів, щоб зупинити пандемію, — підтвердив Квалі. — Вона знищила наші міста дві тисячі років тому. Ваш світ, із його густонаселеними містами, не витримає й року.

Роман стиснув кулаки, його погляд уперся в підлогу.

— Ми мріяли повернутися. Сім’ї, друзі... все, що ми залишили. Але якщо ціна – знищення нашого світу...

Михайло підвівся, його голос був тихим, але твердим.

— Я бачив, як швидко вона вбиває. Якби ми могли знайти ліки, я б ризикнув. Але ми не можемо. Ми не маємо права нести смерть туди, звідки прийшли.

Толик кивнув, хоч у його очах блищали сльози.

— Я створив «Хроноспіраль», щоб зазирнути в інші світи. Не для того, щоб знищити свій. Ми залишаємося.

Мауріна підійшла ближче, поклавши руку на плече Михайла.

— Ви вже стали частиною нашого світу. Ви врятували життя, навчили нас новому. Тут ви потрібні.

Роман підвів голову, його голос став спокійнішим.

— Якщо ми не можемо повернутися, то принаймні зробимо цей світ кращим. Для них, – він кивнув на Зоряну й Лоу, – і для всіх, хто тут живе.

Квалі підняв ящик із відтвореною матрицею пристрою і рішуче розчавив його ногою. Метал хруснув, іскри посипалися на підлогу.

— Це був ваш останній шанс. Тепер він зник назавжди.

Наступного дня катер відчалював від пристані. Сонце ледь пробивалося крізь ранковий туман, огортаючи берег і містечко м’яким світлом. Роман стояв за штурвалом, Толик перевіряв навігацію, а Михайло з Мауріною готували валізки з медикаментами. Лоу й Зоряна сміялися, спостерігаючи за чайками над водою. Попереду лежав шлях на північ – через ріки, озера й болота до далеких морів.

Вони не озиралися назад. Їхній вибір був зроблений – не з примусу, а з усвідомлення. Вони залишилися, щоб їхній світ жив. І в цьому чужому, вологому, дикому світі вони знайшли новий дім.

На голографічному моніторі на всю білу підлогу широкого залу Обсерваторії доктора Квалі розстелилася карта місцевості. Такої карти ні Толик ні інші хлопці у своєму світі ніколи ще не бачили. Карта чітко повторювала кривизну опуклості поверхні Землі, найменші деталі рельєфу місцевості – височини, западини, долини і русла річок, чітко було видно і ліси і безлісі ділянки, поверхні озер.

— Як же ж тут багато річок та озер, набагато більше ніж у нас, – сказав Толик оглядаючи місцевість.

— А що це за велике озеро на тому місці де в нашому світі зливаються Дніпро, Десна і Прип’ять? – спитав Роман.

Дійсно, приблизно на тому ж місці, де у нас розкинулося Київське море, виднілася величезна водойма. Округла на півдні а на півночі озеро зливалося з безмежними болотами.

— Це наслідок падіння великого небесного тіла. Датується тим же часом, що й інші. Невідомі прибульці старанно перетворювали нашу планету у водний світ, – відповів доктор Квалі.

— Отже наш шлях пролягає по річці до цього озера, потім по Прип’яті до озера яке знаходиться на місці Шацьких озер, потім руслом Буга до Вісли і далі до Балтійського моря, – підсумував Толик.

Цю карту за останні дні вони оглядали вже не раз. Підготовка до подорожі тривала вже тиждень. Катер завантажений всім необхідним вже давно чекав на пристані. І ось завтра на світанку вони мали відбути.