Жовта хвороба. Михайло рятує життя

Наступного дня Толик, доктор Квалі, Михайло, Роман були в кабінеті доктора Мауріни. Тут же перебували Лоу та Зоряна. Толик передав хлопцям свою розмову з доктором Квалі. Мауріна налаштувала зображення на моніторі. Це був фрагмент зображення під мікроскопом, в полі зору рухалися якісь зіркоподібні мікроорганізми.

— Я не можу їх упізнати, на заняттях з мікробіології ми не познайомились ні з чимось схожим, – сказав Михайло пильно вдивляючись в екран, – цей мікроорганізм викликає жовту хворобу?

— Ні, це бактерія-сапрофіт, вона у великій кількості зустрічається у воді, грунті, у повітрі, випадає з краплями дощу. В атмосфері вона переходить від сапрофітного живлення починаючи виробляти поживні речовини з допомогою сонячної енергії. ДНК бактерії дуже відрізняється від ДНК всіх живих істот планети Земля. У земних організмів існує п’ять основних нуклеїнових кислот, а в цієї бактерії їх сім. Вірус жовтої хвороби паразитує на ній, час від часу переходячи на людей.

— Вірус жовтої хвороби також має сім нуклеїнових кислот, – спитав Михайло?

— Вірно, цей вірус не здатен паразитувати на жодній живій істоті планети Земля, крім людини. Зірчаста бактерія постійно потрапляє в наш організм не спричиняючи жодних негативних наслідків. Періодично, серед бактерій розповсюджується вірус і тоді ж він потрапляє в організм людей спричинюючи чергові спалахи жовтої хвороби.

— Мауріно, коли ти вже підійдеш до головного? – спитав доктор Квалі.

— Я якраз саме й підходжу. Зірчаста бактерія з’явилася на нашій планеті два мільйони років тому, відразу після падіння гігантських астероїдів. До цього її не існувало. У всякому разі ми не виявили її слідів у зразках осадових порід старших за два мільйони років, а сліди бактерія залишає дуже чіткі та довговічні – кремнієві та вапнякові оболонки, за виключенням форм що живуть в атмосфері, у них оболонок немає. Можливо ми маємо справу зі стародавньою біологічною зброєю невідомої нам цивілізації. Переселенці або були вбиті вірусом, або вірус був застосований щоб не допустити колонізації планети.

— Дивно в такому разі, чому на цю хворобу хворіють люди, єдині з усіх живих істот планети? – сказав Михайло.

— Цілком ймовірно що прибульці хотіли позбутися саме людей, щоб самим зайняти планету, – втрутився доктор Квалі.

— Але в них щось пішло не так і вони зникли самі, – зауважив Роман.

— А якими були ці прибульці, які вони сліди лишили? – запитав Толик.

— А ось із цим дуже серйозні проблеми. Жодних слідів діяльності інопланетних істот крім гігантських кратерів, жодних залишків їх технологій та їх самих. Лише кратери, які стали гігантськими глибокими озерами на суходолі та морськими протоками.

Дні проходили за днями. Хлопці вже добре призвичаїлися до життя в поселенні. Вони вже давно змирилися з думкою, що назавжди залишаться в цій реальності. Навіть якщо б повернутися було можливо, загроза занести у свій рідний світ смертельну хворобу примушувала їх відмовитись від повернення. Роман вже втягнувся до служби на військовій базі, Толик допомагав доктору Квалі доглядати за енергоустановками, Михайло допомагав Мауріні в лікарні. Одного разу пізно ввечері Михайло із Лоу та Зоряною вже збиралися по домівках. Надворі шаленіла хурделиця. Зима була хоч і відносно тепла, з частини відлигами, але дощі постійно чергувалися зі снігопадами. Напередодні Мауріна відбула до одного із селищ місцевих мешканців – захворіла дружина вождя племені. Михайло хотів поїхати з нею, проте виявилося, що це плем’я з недовірою ставиться до чужих і ні з ким крім лікарів взагалі не бажає спілкуватися. Мауріна сіла у гравікар і відбула у селище. Там її і застала негода. Ось уже третю добу Михайло підміняв її.

Раптом він почув як відчинилися зовнішні двері, а потім тупіт багатьох ніг. Михайло негайно підвівся.

— Несіть швидше, – почувся гучний голос. Двері розчинилися і в приміщення увійшла група солдатів. Вони тримали ноші на яких лежала людина в такому ж камуфляжі. Одяг в області живота був у крові.

— Нам потрібна доктор Мауріна, – звертаючись до Лоу сказав Жоакін.

— Доктора Мауріну затримала негода в селищі аборигенів, як мінімум дві доби її не буде, – відповіла Лоу.

— Що сталося? – Михайло не гаючи часу почав оглядати солдата. Крізь одяг із живота стирчав уламок дерева.

В сутінках в хурделицю патруль не помітив урвища, він впав на корчі, – пояснив один із солдатів.

— Потрібна негайна операція, несіть його в операційну, Лоу, допоможи підготувати інструменти та медикаменти, я продиктую що збираюся робити, а ти визначиш що нам потрібно, Зоряно, разом з Лоу будете мені асистувати, – Михайло вже одягав хірургічний костюм, потім почав дезинфікувати руки.

Лоу тим часом діставала пакунки зі стерильним інструментом, флакони з антисептиками, дезінфектантами. Зоряна швидко зорієнтувавшись їй допомагала.

— Як він може, він що збирається оперувати? – здивовано вигукнув офіцер.

— Так, йому потрібна негайна операція, інакше до ранку він помре. Уламок пошкодив кишечник, – рішуче сказав Михайло, він знав, що у цьому світі до хірургічних втручань допускалися виключно жінки, оскільки вважалося, що лише жіночі руки здатні на точні рухи.

— Повірте йому, у нього є великий досвід і крім нього зараз ніхто не здатен провести цю операцію, – втрутився Роман.