Мауріна

Одного разу, вони раптом побачили, що всі селяни покидали свої справи і дивляться кудись вгору. Високо вгорі, залишаючи за собою білі смуги інверсії рухалися два трикутні літальні апарати. Було добре видно блакитні сліпучі вогні від двигунів. Два літаючі об’єкти на великій швидкості пронеслися над селищем і зникли за горизонтом. Старійшина пояснив, що вже не раз бачив такі повітряні човни, але над селищем вони пролітають рідко. Також чорні люди іноді навідуються в селище або на літаючих човнах іншого типу, або по воді або іноді по суходолу. Найчастіше до них прибуває жінка-лікар на ім’я Мауріна. Вона дає їм ліки проти жовтої хвороби.

— А що це за хвороба, – спитав Михайло.

— Ця хвороба наганяла жах на наших предків. Тіло раптом стає жовтим, гарячим, людина швидко слабне і згодом помирає в конвульсіях. Якщо в селищі захворювала одна людина, то згодом захворювало все селище. Всі хворі помирали, ніхто не виживав. Колись тут, у стародавні часи у нашому краю існували великі міста. А потім з’явилася жовта хвороба. Люди вимерли, залишились лише невеликі селища. Чорні люди також тоді потерпали від жовтої хвороби, але згодом знайшли проти неї ліки і почали давати їх і нам. Зараз їхні лікарі двічі на рік навідуються в кожне селище і дають ліки усім новонародженим дітям.

Дні у турботах збігали швидко. Вони працювали не покладаючи рук. Настала осінь. Почало з’являтися жовте листя на деревах. Ставало прохолодніше. Але будинок вже був готовий. Настав день, коли вони поклали на дах останню плитку глиняної черепиці. Тепер в домі було сухо і тепло. І вчасно – все частіше сіяли холодні осінні дощі. В кожного з них була своя кімната. Селяни з цікавістю навідувалися до них у гості, оскільки їхній будинок помітно відрізнявся від інших будинків селища. Піч та грубка тепер давали гарне тепло і вони запасали дрова на зиму. Зі слів селян, вони зрозуміли що зима в цій реальності не дуже морозна, але випадає дуже багато снігу. Значно більше ніж вони звикли бачити. Одного дня, коли все селище насолоджувалося теплом бабиного літа, раптом всі мешканці селища облишили всі турботи і побігли до пристані. Хлопці побачили, як по воді до них швидко наближається якесь судно. Завдяки своєму камуфляжеві корабель майже зливався з водою.

— Катер на підводних крилах, – раптом сказав Роман.

— Мауріна! Мауріна припливла! – раптом радісно загукав натовп.

Наблизившись до берега катер зменшив швидкість і частково занурившись у воду залишаючи за собою кільватерний струмінь попрямував до пристані. Катер причалив до дерев’яного настилу. Конструкція дуже нагадувала військові катери їхнього світу. Борти були невисокими, палуба, рубка були покриті темно і світло сірими плямами камуфляжу, які розмивали контури судна роблячи його малопомітними на великій відстані. Селяни схопили товсті канати з катера і накинули їх на товсті палі причалу міцно забиті у дно. З судна спустився трап і по ньому на пристань зійшла молода темношкіра жінка в одязі, який нагадував військовий камуфляж невідомого їм типу.

— Мауріна, Мауріна – вигукували селяни.

Назустріч їй радісно кинулися дітлахи. Жінка почала їм щось роздавати. Потім зійшовши з причалу на берег, вона запитала:

— А де ж ваші гості, про яких розповідав Скол?

Голос жінки був мелодійний, вона говорила мовою селян досить вільно, але з якимось приємним акцентом.

— Ось вони, – вказавши на хлопців промовив старійшина Тур.

Їхні погляди зустрілися.

— Хто ви і звідки прибули? – спитала вона.

Толик почав пояснювати, що вони прибули з іншого світу, який існує одночасно з їхнім, але в іншій, паралельній реальності.

— Те що ви розповідаєте звучить дивно, – нарешті вислухавши їх сказала Мауріна.

— Краще один раз побачити, ніж багато разів почути, – зітхнувши сказав Толик і повів жінку до їхнього будинку, поряд з яким стояв під навісом джип.

Він відкрив дверцята салону, потім відкрив капот, показуючи двигун, прилади та інші пристрої. Мауріна все уважно вивчала.

— У нас подібне вже не виготовляють вже п’ятдесят років. Деякі ще збереглися, але цей має ще новий вигляд.

Було зрозуміло, що Мауріна у мові місцевих жителів не може знайти аналога слів: авто, двигун та інші. Потім хлопці почали показувати й інші свої речі: мобільні телефони, зброю, залишки хроноспірального пристрою. Побачивши зброю, Мауріна сказала:

— Ось це вам доведеться віддати мені. Ця зброя тут заборонена. Колись багато років тому нечесні торговці навезли сюди чимало такого мотлоху, місцеве населення почало їх використовувати під час суперечок з іншими селищами та іншими племенами. Пройшло десятки років, доки ми не вилучили всю подібну зброю.

— Добре, – подумавши погодилися хлопці і зібравши автомати, пістолети та набої віднесли їх на катер.

Палуба катера була металева. Місцями з-під камуфляжу проглянув сріблястий метал.

— Алюміній або титан – сказав Толик.

Толик, наскільки це можливо оглядав всі пристрої та механізми.

— Схоже тут все працює на електричній енергії, але я не можу визначити її джерело, схоже щось на зразок генератора, не второпаю, як він працює.

— Спробую пояснити, – сказала Мауріна, побачивши що Толик намагається зрозуміти як працюють механізми корабля, – його рухає та ж сама сила, яка примушує світитися Сонце.