У чужому світі

Михайло розплющив очі. Навколо була темрява. Він лежав на холодній вогкій землі. Часом темряву пронизували спалахи далеких блискавок на мить освітлюючи ліс. Страшенно боліла голова.

— Рома! Толик! – покликав він.

У відповідь тиша. Лише шелестіння падаючих з дерев крапель.

— Ромо! Толику! – покликав Михайло голосніше.

Знову тиша. Зробивши кілька кроків він наштовхнувся у темряві на джип, боляче вдарившись об метал. Намацавши ручку дверей він відчинив їх. Ось навпомацки він знайшов свою сумку, намацав ліхтарик. Промінь світла вихопив із темноти машину, причіп, намет. Михайло спрямував промінь униз. Світло вихопило з темряви фігуру у військовому камуфляжі.

— Ромо!

Михайло спробував його підняти, поплескав по обличчю. Роман застогнав. Михайло дістав зі своєї сумки вату і нашатирний спирт.

— Мишко, прибери світло, боляче очам. І прибери цю гидоту, дуже смердить.

— Як ти, Ромо?

— Страшенно болить голова. А де Толик?

З допомогою Михайла Роман сів на землю. Михайло посвітив навколо і біля причепа вони помітили Толика. Він лежав на боці. Обоє кинулись до Толика. Михайло підніс нашатир до його обличчя. Толик застогнав і повільно розплющив очі.

— Мишко, здається у нього на руках опіки, – промовив Роман.

Михайло порився у валізі, дістав вату, спирт, вазелін, йод.

На щастя опіки на руках Толика виявились не дуже серйозними. Поступово він також приходив до тями.

— Толю, як ти себе почуваєш? – спитав Михайло.

— Страшенно болить голова, – поскаржився той.

Михайло дістав анальгін, дав по дві таблетки хлопцям і одну взяв собі.

— Сподіваюсь допоможе, – сказав він відкриваючи пляшку з водою.

Поступово головний біль слабшав, Толик узяв у Михайла ліхтарик і посвітив навколо.

— Я здається втратив орієнтацію у просторі, не можу знайти ні путівця з якого ми звернули сюди, ні опори лінії електропередач. Котра зараз година?

— Третя година ночі – відповів Роман.

— Я не можу завести джипа. Машина не реагує на поворот ключа, – сказав Толик хлопнувши дверцятами.

— Злива здається припинилась, гроза вже майже за горизонтом. Думаю нам слід відпочити, а вранці вирішимо, що робити далі, – запропонував Михайло.

Хлопці сіли в авто і через кілька хвилин вже спали міцним сном.

Прокинулися вони від щебетання птахів. Сонце вже давно піднялося над горизонтом яскраво освітлюючи все довкола.

— Сьома година ранку, – поглянувши на годинник повідомив Роман.

Хлопці вийшли з автомобіля і озирнулися довкола. Вони не впізнавали місцевості. Замість чагарнику та фермерського поля вони побачили незнайомий сосновий ліс, який змінювався ділянкою степу. Опора лінії електропередач зникла безслідно, і взагалі вони не бачили жодних ознак самої лінії електропередач. Толик підійшов до причепа з хроноспіральним пристроєм і вражений зупинився. Сфера була оплавленою, скло та пластик циферблатів та монітора тріснули та оплавилися. Два товстезні ізольовані кабелі, кінці яких він учора накидав на дроти стали втричі коротшими, ізоляція обгоріла а метал оплавився.

— Професор Присяжнюк мене вб’є.

— Та що ж це сталося? – спитав Михайло.

— Блискавка! Влучила в проводи або в апарат, – тихо промовив Толик.

— А куди зникла дорога та лінія електропередач? – спитав Роман?

— Поки-що не знаю.

Роман марно намагався зателефонувати з мобільного.

— Відсутня мережа, – поскаржився він.

— На моєму теж глухо.

— І мій також нічого не ловить.

Ліс був густий, настільки, що крізь нього продертися було дуже важко. Хлопці повернулися назад, вирішивши оглянути відкриту ділянку. Раптом на відкритій місцевості з’явилося велике стадо якихось тварин.

— Кози, – вигукнув Михайло.

— Ні, здається козулі або олені, заперечив Толик.

Роман зупинився.

— Ви обоє помиляєтеся, це сайгаки. Я їх бачив у Асканії Новій та в Ольховій Балці під Харковом. На нашій території у природі ці тварини зникли сотні років тому.

— О Боже, все гірше ніж ми думали, здається замість того, щоб просто зазирнути в одну з альтернативних реальностей, пристрій переніс нас до неї, – зупинившись простогнав Толик.

— Як це можливо? – спитав Михайло.

— Блискавка! Пристрій отримав надмірну кількість енергії. Крім того, за неймовірним збігом обставин, в іншій реальності, в ту ж саму точку і в ту ж саму мить також вдарив розряд блискавки. На мить утворився прохід між двома реальностями, через який нас і закинуло сюди. І ще зверніть увагу на ліс. В наш час всі ліси та лісосмуги штучно насаджені людиною рівними рядами, а тут сосновий ліс росте хаотично.

— Чи можемо ми повернутися? – спитав Роман.