Розділ 9

Команда опинилася в лісі неподалік міста. Повітря було наповнене запахом диму та вогкості. Десь у далечині чулося іржання коней і глухі вибухи гармат. Війна тривала. Полтавська битва, одна з найважливіших у європейській історії, була на порозі.

Микола першим оглянув місцевість, оцінюючи безпеку. За ним Марк, який відразу почав пояснювати:

- Ми знаходимося в періоді Великої Північної війни. Московити під проводом Петра I готуються до битви зі шведами Карла XII. Через кілька тижнів тут відбудеться ключова битва, яка змінить хід історії.

Анна розглядала дорогу, що вела до міста. Вона була розмита від дощів, у багнюці виднілися відбитки підкови. По ній, час від часу, проходили селяни, несучи дрова чи мішки з зерном.

- Нам потрібно знайти місце, звідки ми зможемо стежити за ситуацією. - сказав Микола, перевіряючи роботу пристрою зв’язку. Він натиснув кнопку на мікрофоні біля коміра. - Чуєте мене?

- Чудово! - відповів Ігор, усміхнувшись. - Поки працює.

Група вирушила в напрямку міста. Полтава 1709 року була фортецею з високими земляними валами та дерев'яними укріпленнями. Вулиці, вимощені бруківкою, були заповнені солдатами та козаками, які готувалися до бою, та озиралися на прибулих, оцінюючи їхні незнайомі обличчя. Деякі будівлі мали сліди нещодавніх обстрілів, а місцеві жителі похмуро пересувалися між ринковими рядами. Повітря пахло гаром і прілою соломою, відчувався запах хвороб і голоду.

Біля ринку група зупинилася, спостерігаючи за людьми. На площі стояли вози з товарами, брудні діти бігали між ними, жінки продавали хліб і тканини, голосно торгуючись. У кутку стояв козак у потертій шапці, уважно вдивляючись у перехожих. Його пильний погляд зупинився на Анні, і вона опустила голову, удаючи, що поправляє хустку.

- Нам варто бути обережними. - прошепотіла вона.

Марк продовжив пояснювати:

- Московське військо облаштувало навколо міста укріплення, змушуючи шведів атакувати їх. А Карл XII, уже поранений, не міг повністю керувати битвою. Нам потрібно бути обережними, бо будь-яка помилка може змінити результат війни.

- І долю всієї Європи. - додав Микола.

Група попрямувала до найближчого шинку, сподіваючись знайти більше інформації. Усередині пахло димом, горілкою і вогкістю. За довгими столами сиділи козаки та солдати, хтось кидав кістки в азартних іграх, інші обговорювали майбутню битву.

- Якщо Віктор десь тут, він не міг не залишити слідів. - тихо промовив Ігор.

Вони заглибилися в натовп, прагнучи розчинитися серед місцевих мешканців. Їхня місія тільки починалася.

У шинку було гамірно, немов у вулику. За грубими дерев'яними столами сиділи козаки, московські стрільці, місцеві купці та підозрілі особи, що краєм ока стежили за всім, що відбувалося навколо. У повітрі змішалися запахи горілки, диму, прілого одягу та смаженого м'яса, яке шкварчало на вогні у великому каміні. Хриплі голоси, стукіт кухлів та дзвін монет створювали гул, що не припинявся ні на мить.

Команда обережно розмістилася за одним зі столів у кутку, звідки відкривався гарний огляд залу, але їхня присутність не привертала зайвої уваги. Марк нахилився до Миколи та тихо сказав:

- Нам потрібно знайти когось, хто має інформацію. Якщо Віктор тут, він неодмінно контактував з місцевими.

Анна, яка досі не знімала хустки, злегка підняла голову, повільно оглядаючи відвідувачів. Її погляд зупинився на чоловікові з довгими вусами й глибоким шрамом, що проходив через всю щоку. Він сидів неподалік, задумливо крутячи в руках ніж і час від часу кидаючи насторожені погляди в бік входу.

- Дивіться. - шепнула вона, ледь помітно киваючи в його бік. - Він виглядає як людина, яка знає більше, ніж говорить.

Микола з Ігорем переглянулися. Марк підняв кухоль з медовухою і тихо сказав:

- Можливо він чекає моменту, аби втекти.

У цей момент двері шинку відчинилися, і в зал увійшла група солдатів у важких каптанах. Вони щось бурмотіли між собою, розштовхуючи відвідувачів. Один із них, широкоплечий чоловік з густою бородою, голосно запитав:

- Хто тут останнім часом бачив чужинців?

Шум у шинку стих, мов від удару грому. Очі багатьох мимоволі звернулися до команди, хоча ніхто прямо не вказав на них. Анна інстинктивно опустила голову, удаючи, що зайнята своєю їжею. Марк спокійно відпив зі свого кухля, ніби питання його не стосувалося.

Шрамований чоловік, помітивши цей рух, усміхнувся кутиком губ і, попрямувавши до козака, щось йому прошепотів. Той кивнув і разом з іншими, попрямували з шинку.

- Ви не місцеві. - сказав чоловік, зупинившись біля їхнього столу. - Але, можливо, ви знаєте щось цікаве? Бо якщо ні, краще вам негайно зникнути.

Микола поглянув на нього і, зберігаючи спокій, відповів:

- Ми шукаємо людину. Його ім’я не важливе, але він завдав нам труднощів.

Шрамований чоловік з цікавістю підняв брови.

- Це залежить від того, хто питає і що ви готові дати на заміну.

За дверима почулися важкі кроки. Солдати явно поверталися. Часу було обмаль.

- У нас є те, що тобі знадобиться. - тихо сказав Марк. - Але спочатку веди нас у безпечне місце.

Чоловік ще мить вагався, але потім кивнув.

- Ходімо. Але якщо ви брешете - не встигнете пошкодувати.

Команда піднялася і непомітно, ховаючись за іншими відвідувачами, попрямувала за ним до чорного виходу. Місія стала складніше, але цього можна було очікувати.

Опинившись на темній вулиці позаду шинку, провідник зупинився і прошепотів:

- Ідіть за мною, але тихо. Нас можуть помітити.

Вони рушили вузькими провулками, оминаючи яскраво освітлені місця. Вітер розносив запахи диму і прілого дерева, а вдалині чулося кінське іржання та глухі голоси патрулів.

Раптом провідник різко зупинився і жестом наказав команді сховатися в тіні стіни. Вони затамували подих, коли повз пройшли двоє солдатів, щось обговорюючи між собою.