Розділ 5

Микола кивнув і дав знак Анні. Вони почали пробиратися крізь натовп, прямуючи в напрямку, куди пішли найманці. Їх мета була зрозумілою, але не полишала сумнівів: знайти Віктора, дізнатися, чого йому вдалося цим досягти, і зрозуміти, як це вплине на подальший хід історії.

На вулицях Харкова вже починалися зміни. Люди були занадто втомлені, щоб вірити обіцянкам, але серед них з'явилася надія. Віктор, здавалося, зумів змінити хід історії. Але чи були ці зміни справжніми? І яка ціна за це втручання? Команда розуміла, що ці питання залишаться з ними до кінця їхньої місії.

Микола, Анна й Марк, розчаровані втратою сліду найманців, підійшли до місця, де вони залишили машину часу. Їх кроки були важкими, мовби вони несли на собі тягар невдалого завдання. Наближаючись до машини, вони побачили Ігоря, який сидів на камені, стискаючи у руках якийсь прилад. Його обличчя було зосередженим, але по погляду було зрозуміло, що він відчував таку ж тривогу, як і вони.

Анна першою порушила мовчання:

- Віктор зробив це. Він змінив події. Ми бачили, як чиновники почали говорити про допомогу селянам і навіть міжнародну підтримку. Але... ми втратили слід найманців.

Ігор повільно підняв голову.

- Ви хочете сказати, що він домігся успіху? - його голос був напруженим.

Микола кивнув.

- Здається, що так. Але ми не знаємо всіх деталей. І не уявляємо, що це буде значити для нашого часу.

Ігор зітхнув, відклавши прилад убік.

- Тоді нам немає сенсу тут залишатися. Чим довше ми будемо тут, тим більший ризик створити додаткові зміни. Ми маємо повернутися й оцінити ситуацію там.

Підтримуючи це рішення, Марк оглянув околиці востаннє, неначе сподіваючись побачити щось, що вони могли пропустити. Але вулиці Харкова вже були сповнені зовсім іншою атмосферою. Люди почали вірити, що завтра може бути краще. Це була рідкісна картина надії серед розрухи.

Команда зайшла до машини часу, де все вже було готове до повернення. Ігор ввів координати теперішнього, ще раз перевірив усі налаштування й тихо сказав:

- Ми побачимо, як це все відгукнеться у нашій реальності. Сподіваюся, наслідки не будуть катастрофічними.

Машина часу запрацювала, загудівши низьким звуком, що поступово наростав. Їх оточило яскраве світло, яке здавалося засліплювало навіть крізь повіки. Усі мовчали, тримаючи кожен свої думки при собі. Тривога, сумніви й страх перепліталися з надією, що все ще залишалася.

Коли вони нарешті повернулися до теперішнього, відчуття було дивним. Простір лабораторії знову замінив собою шумний і похмурий Харків 30-х років. Ігор одразу кинувся до моніторів, перевіряючи поточні координати часу й будь-які можливі зміни в історії.

Працівники були здивовані, що вони так швидко повернулися, та почали розуміти, що могло статися, але ніхто не хотів запитувати. Генерал попросив їх пройти медичний огляд, та дав час на відпочинок, після якого команді потрібно буде докласти про місію.

Після огляду, Марк, витираючи піт із чола, повернувшись до свого кабінету, важко присів на найближчий стілець, та почав перечитувати інформацію про Голодомор.

- Якщо Віктор це зробив, тепер усе залежить від нас. Я повинен зрозуміти, чим це обернулося, та що змінилося.

Він сподівався, що через їх переміщення, вони ще не забули минулу хронологію. З кожним реченням, яке він читав, йому ставало спокійніше, і коли він знайшов різницю у тексті, та своїх спогадах, він був неймовірно здивований. Він почав готувати свій рапорт.

Марк із легким хвилюванням попрямував до лабораторії. Він добре пам’ятав, як розлютився на Ігоря через те, що той приховав від нього інформацію про скритий мікрофон у Миколи. Їх суперечка тоді закінчилася тим, що вони перестали спілкуватися на особисті теми, зводячи всі розмови до сухого обміну інформацією. Але зараз, після повернення з минулого й відкриття в історії змін, Марк відчув, що їм необхідно залагодити цей конфлікт.

Двері лабораторії відчинилися з тихим шипінням. Ігор сидів за своїм робочим столом, зосереджено дивлячись на монітори. Його пальці швидко перебирали клавіші, а на обличчі застиг вираз напруженості. Почувши кроки, він трохи здригнувся, але, побачивши Марка, повернувся до роботи.

- Розповісти те, що я знайшов? - запитав Марк, підходячи ближче.

Ігор кивнув, навіть не піднімаючи голови.

- Часова лінія змінилася, але не так драматично, як я побоювався. Є певні відхилення, але поки що нічого катастрофічного. Хоча... - він зупинився, опираючись рукою об стіл. - Одна зміна викликає занепокоєння.

- І яка саме?

Ігор повернувся до Марка, нарешті відірвавшись від монітора.

- Збільшення кількості тих, хто зумів пережити Голодомор. Здається, Віктор справді щось змінив у політиці того часу. Але про це ми поговоримо пізніше. - його голос раптом посерйознішав. – Тепер поговоримо про незакінчену розмову.

Марк сів на стілець поруч, уважно дивлячись на свого друга. Ігор зітхнув, зняв окуляри й почав протирати їх краєм сорочки.

- Я знав, що ти будеш проти. А нам потрібен був цей запис. Ти сам знаєш, що кожна деталь могла виявитися вирішальною для розуміння тодішніх подій. Ти сам займаєшся тим, що розкриваєш таємниці минулого.

- Це зовсім різні речі. - перебив Марк. – Мої дії не можуть змінити це саме минуле, а рішення принести у минуле технології наших часів... І взагалі, ви повинні були розповісти про це мені та Анні. Як нам працювати як команда, коли ви приховуєте він нас такі рішення?

- Я знаю. - зізнався Ігор. - Але в той момент я вирішив змовчати. Можливо, я помилився. Я не виправдовуюсь. Але, Марк, я дійсно шкодую через це.

Марк уважно дивився на Ігоря, намагаючись зрозуміти, чи щирі його слова. Зрештою, він зітхнув.

- Я теж не ангел. Напевно, я надто зациклився на своїй образі. Але нам дійсно потрібно працювати разом, особливо зараз.

- Я зрозумів. - перебив Ігор із легкою посмішкою. – Хоча насправді знаю, що ти боїшся самотності.