Розділ 4

Дні плавно проходили в комплексі: тренування, робота, нові ідеї, але водночас тягар минулого все ще висів над командою, нагадуючи, що справжній спокій їм лише сниться.

Навіть попри зовнішній спокій, усі були занурені у власні справи, вправно виконуючи доручення і готуючись до можливих викликів.

В головній лабораторії, оточеній моніторами, кресленнями та обладнанням, Ігор разом із групою інженерів працював над перевіркою стану машини часу. Конструкція здавалася надійною, але задля переконання у справності, після використання вона потребувала детального обстеження. Ігор стояв біля відкритої панелі, перевіряючи показники потужності та переглядаючи журнал, у якому відмітилась подорож у XVII століття.

- Система стабілізаторів працює бездоганно, але реактор із «Хроно-86» уже демонструє невеликі відхилення. - сказав один з інженерів, дивлячись на графіки.

- Це нормально для такої інтенсивності використання. - відповів Ігор, зберігаючи спокійний, але зосереджений вираз обличчя. - Нам потрібно замінити кілька компонентів, особливо ті, що відповідають за теплообмін. Не хочеться ризикувати під час наступного стрибка.

Ігор помітив, що деякі контакти у внутрішньому блоці виглядали зношеними, і дав розпорядження замінити їх. Він також приділив увагу системі розпізнавання координат, переконавшись, що вона працює точно і злагоджено.

- Хто-небудь знайшов аномалії у слідах радіації від нашого прибуття? - запитав він, звертаючись до одного з молодших спеціалістів.

- Ні, ми навіть не засікли слід від вашого повернення. Сліди Віктора у XVII столітті поступово зникають, як і очікувалося. - відповів один зі спеціалістів, переглядаючи дані зі сканерів. - Якщо Віктор і використовував машину часу, то ми про це не дізнаємось.

Ігор кивнув. Його це не втішило, але й не здивувало. Віктор був обережним, імовірно, використовуючи розвиненіші технології.

Тим часом у кабінеті генерала Соколова точилася зовсім інша розмова. Він сидів за своїм великим дубовим столом, уважно переглядаючи документи, коли до нього зайшов Микола. Він виглядав зібраним, але втома все ще проглядалася у його погляді.

- Сідай, Миколо. - сказав Соколов, не відриваючи очей від паперів.

Микола опустився на стілець, але не розслаблявся. Генерал підняв аркуш із гербом міністерства, з якого нещодавно надійшов наказ.

- До мене звернулися з міністерства охорони... - почав він, обережно підбираючи слова. - Точніше, цей наказ прийшов від них за рекомендацією наукової ради. Вони вивчили ваші рапорти щодо місії, та їх дуже зацікавив запис.

Микола стиснув губи. Йшлося про записи з мікрофона, які він залишив після подорожі в минуле. Вони були доволі детальні, але він не думав, що це приверне увагу такого рівня.

- Вони вважають, що це відкриває нові можливості для нашої роботи. - продовжив генерал. - За їхньою оцінкою, ми маємо посилити використання технологій для отримання даних із минулого.

Генерал зробив паузу, перевіряючи реакцію Миколи.

- Це означає що? - тихо запитав Микола.

- Це означає, що нам дозволили, навіть наказали більше втручатися. - генерал нахилився вперед, розмірковуючи над наказом. - Вони хочуть, щоб ми почали застосовувати нові методи збору інформації. Зокрема, активно надавати їм записи з минулого, хоча вони розуміють, що це небезпечно.

Після слів генерала про рішення міністерства охорони, Микола відчув, як холодний піт стікає по спині.

- Їм все одно на ризики? - тихо запитав він. - Ви ж помітили реакцію Марка, він був злим коли дізнався про мікрофон.

- Їх оцінили як "помірні". - сказав, як відрізав генерал. - В міністерстві вважають, що отримані дані компенсують будь-які наслідки. Наукова спільнота підтримує цю позицію, хоч, чесно кажучи, це рішення не всіма сприймається однозначно.

Микола мовчав. "Помірні" ризики могли означати що завгодно.

- Твій мікрофон, Миколо, став тим доказом, якого вони чекали. - генерал на мить подивився у вікно, а потім повернув погляд до Миколи. - Але ти розумієш, що тепер це означає ще більший контроль над нашими діями й менше свободи для нас всіх?

Микола кивнув. Він відчув, як на нього лягає вага цього рішення, яке приймалося десь далеко від нього, але безпосередньо впливає на його роботу і, можливо, навіть на його життя.

Генерал встав, завершуючи розмову:

- Завтра вранці буде нарада. Підготуй свої пропозиції, як ми можемо вдосконалити збір даних. Це наказ. І так, Миколо, пам’ятай: зараз кожна помилка коштуватиме нам усім значно більше.

Микола лише кивнув і вийшов із кабінету, відчуваючи, як вантаж невідомості тисне йому на плечі.

Після розмови з генералом Микола вирушив до спортзалу, щоб зняти напругу. Він концентрувався на фізичних вправах, намагаючись відволіктися від думок про слова Соколова.

Він знав, що кожна наступна місія принесе нові виклики, але зараз йому здавалось, що тягар відповідальності стає дедалі важчим. Його рухи були чіткими й точними, немов це був єдиний спосіб зберегти рівновагу в умовах постійної напруги.

Наступного дня генерал скликав нараду, аби повідомити всім про новий наказ.

Сергій зайшов у кімнату, і всі одразу замовкли. У приміщенні вже зібралися Микола, Марк, Ігор, Анна та кілька інших працівників комплексу, серед яких були оператори технічного моніторингу, аналітики та старший офіцер служби безпеки. Усі відчували напругу, що вітала в повітрі, адже незрозумілий наказ міністерства вже почав обговорюватися у вузьких колах.

Генерал мовчки підійшов до столу, та зайняв своє місце, і поклав поряд із собою теку з документами.

- Сідайте. - коротко сказав він, не дивлячись на присутніх.

Коли всі зайняли місця, він підняв погляд.

- Отже, ми тут, бо отримали новий наказ від міністерства охорони. - почав він, голосом, що різав тишу. - Наукова спільнота подала рекомендацію, яка вже затверджена на державному рівні. Їхня думка така: технології, які ми маємо, відкривають можливості, що можуть докорінно змінити підхід до вивчення минулого. Але тепер мова йде про більше.