Розділ 32 Випробування

Час мого чергування прийшовся на середину ночі. Змінивши на цій посаді Дангора, я не став вештатись у всіх на виду, а одразу зачаївся в тіні невеликого валуна. Чомусь пригадались фільми, де вартові, що маячать у всіх на очах, обов’язково ставали жертвами «нічних командос». Тепер мене просто так не побачити. І якщо хтось вирішить непомітно підібратися до входу в печеру, на моєму боці буде ефект несподіванки.

Ніч виявилася досить темною та прохолодною, а все через затягнуте хмарами небо. Добре, хоч дощу, поки не було, а от туман, що на початку мого чергування почав тільки заповнювати балку, тепер перетворився на густу пелену, через що особливо покладатися на зір не доводилося.

Розмірковуючи над загадками цього світу я дійшов висновку, що туман, котрий стелиться по землі, чомусь уникає низин та провалів. Можливо, це зумовлено відсутністю дерев, оскільки ні в балці, у якій ми зупинилися, ні в ущелині, де розгромили своргів, дерева не росли, а цей туман, що зараз заполонив балку, є наслідком конденсації водяної пари.

Час чергування вже добігав кінця, коли моїх вух торкнувся ледве вловимий звук,  наче камінчик упав на землю. Я одразу підхопився, а в голові промайнула картина, у якій кілька сотень своргів щільним кільцем оточили табір і обережно спускаються зі схилу.

Пересиливши хвилинну слабкість, повністю перетворився на слух. Такої кількості своргів тут бути не могло, та й камінь міг упасти з вини нічного звіра. Підіймати галас даремно не хотілося. Якщо це все ж таки сворги, то їх навряд чи багато. А в такому разі краще дочекатися, коли вони підійдуть ближче й атакувати зі спини, відволікаючи на себе увагу. Думаю, за виграний мною час, Леворд і команда встигнуть прийти на допомогу.

За хвилину чую новий удар і знову в тому ж місці, тільки цього разу звук був значно сильніший, мабуть, камінчик мав більші розміри. Якось це все дивно, схоже, доведеться покинути своє укриття і перевірити —  хто це турбує нічну тишу? Вийшов зі схованки, став обережно пробиратися в напрямку почутих звуків.

Зробивши кілька кроків, вирішив пригнутися та продовжити рух напівприсядки. Це і врятувало мене від леза, яке промайнуло в кількох сантиметрах над моєю головою. Не встигнув здивуватися, як ворог опинився  за моєю спиною, перекатом зміщуюсь у сторону, а в тому місці, де я щойно стояв, землю пресує важкий молот. Криком підіймаю тривогу та переходжу до контратаки.

Активуючи «масовий прокол буття», опиняюся в противника за спиною. І чому його силует так мені знайомий? Думати немає часу, гострі кігті вже готові пробити сталевий панцир противника, але я не встигаю завдати удару. Моє сонячне сплетіння знайомиться з тупим кінцем держака, яке врізається з такою силою, що я складаюся навпіл, марно намагаючись вдихнути повітря.

Якби на мені була кіраса, такого б не сталося, але піддоспішник і кольчуга, лише трохи пом’якшили удар. Це ж яка сила в мого супротивника? Потужний удар ногою по щиколотках остаточно валить мене на землю, а погляд вловлює молот, що невідворотно наближається. «Масовий прокол буття» не спрацьовує, як я і боявся, потрібен певний час для повторної активації, шкода, що в описі про це нічого не сказано. Інстинктивно заплющую очі, готуючись до болю та переродження, але натомість відчуваю, як здригається земля поруч із моєю головою.

Розплющивши очі, бачу над собою незадоволену пику "аля-Ченгісхану", а за ним і решту членів загону.

— Варлаксе, ти знову за своє! — гнівно кричить Алія.

— Я не збираюся вмирати через те, що якесь пташеня не в змозі впоратися з противником, що підкрався ззаду, — гнівно рикає Варлакс. — Я ж казав, що його ще рано ставити в дозор самого, ось тобі й результат.

— Зате місію свою виконав і навіть, може бути вшанований печаткою героя, щоправда, посмертно, але пам’ять про нього житиме вічно в наших серцях, — піднесено промовив Дангор, намагаючись розрядити ситуацію. — Друже, згадай, як у першу ніч після свого призову ти влаштував подібну перевірку Ведмедю. У тебе тоді без проблем вийшло підібратися до нього зі спини й завдати удару. Щоправда, ти добряче прорахувався, адже дерев’яній дубині, яка тоді слугувала тобі за зброю, нічого було протиставити чавунній голові здорованя. І він потім півночі ганяв тебе лісом.

А із хлопчиною в тебе подібний трюк не вийшов, і він зумів протриматися досить довго, аби ми прокинулися та прийшли на допомогу. Ти хоч про різницю в рангах не забувай 7 і 14, це багато. До того ж після смерті він миттєво відроджується, при цьому сили його значно зростають.

— Своргам немає різниці, який у нього ранг, прихлопнуть, як муху, а з ним і нас. Не знаю, про яку силу ти говориш, я бачив, чого він вартий у бою. Усього лише два сворги ледве не розправилися з ним. Знаєш, мені байдуже, скільки разів вб’ють мене або будь-кого з вас, але, якщо помре Леворд, це кінець!

Сподіваюся, ніхто не забув, що за тварюка нам трапилася, коли ми призивали цього горе-воїна, і те, як вона, з неймовірною точністю змогла визначити найнебезпечнішого в групі, а потім спробувала його знищити. І в неї це майже вийшло. Якби не чорна куля базилікса, Леворд так би й залишився лежати мертвим, а з нашим способом життя та звичками, до нього б незабаром приєдналися і ми.

Я хочу, аби кожен із вас пам’ятав про це, ухвалюючи настільки сміливі рішення, як ставити цього шмаркача одного в нічну варту! Залишається трохи більше ніж двадцять діб, коли Леворд зможе повторно використовувати чорну кулю базилікса, а поки не можна його наражати на небезпеку. Якби була моя воля, весь цей час ми б просиділи за стіною, не висовуючи носа, але, на жаль, вирішувати не мені. А ось що я можу, так це по-справжньому зайнятися цим телепнем.

 — День минув, а він ще навіть не восьмий, бачу в когось прокинулися материнські почуття, ну нічого завтра я все виправлю. Можете далі спати спокійно, повз мене жодна миша не прослизне.

— Я тебе за язика не тягнула, — напрочуд вдоволено промовила магеса. — Тепер він повністю твій, візьмеш собі в помічники Дангора, але якщо все, що ти тут наговорив, виявиться порожньою бравадою і Тан не зростатиме в рангах… — голос Алії став вкрадливим, — ти пошкодуєш.