Глава 31 На північ

Розставання вийшло швидким та зім’ятим. Я тільки й встиг, що ще раз обійняти та поцілувати Луару, почуваючи себе ніяково під важким поглядом Фелмора. 

На обличчі старійшини виразно читалося, що він уже поховав навіжених, які сліпо слідують за своїм командиром, і тепер сильно переживає за племінницю, щиро сподіваючись, що я всього лише забавка й дівчина швидко викине мене з голови.

Заглибившись у ліс, кожен із нас прийняв по жовтій кулі базиліксу і практично повністю спустошив денну норму раціону. Тільки так можна було заповнити витрачений за сьогодні запас сил. Їли на ходу, лише злегка сповільнивши крок. Втома навалилася на мене з подвоєною силою, і я ледь пережовував їжу, мріючи тільки про одне — розтягнутися на вкритій туманом землі.

Щоправда, усього через десять хвилин, від колишньої втоми та апатії не залишилося і сліду. Мені, навіть захотілося додати крок.

— Ну що, ожив? — басовито зареготав Ведмідь. — І чого було дівчину тягнути на інший кінець галявини, якщо ти такий слабосильний? Гадаєш, їй подобаються колоди в ліжку, чи думаєш спокусити хропінням?

— Та пішов ти, — беззлобно відповідаю здорованю. — Краще скажи, якого рожна ми зірвалися в темряву, коли можна було повернутися з усіма до долини?  Відпочити, набратися сил, підібрати нове спорядження, а то в моїх залізяках уже стільки дірок, що я став схожий на друшляк.

— Єх, друже, від порції локшини, та ще й приправленої м’ясною підливою, приготованою за фірмовим рецептом старовини Барлока, я б зараз точно не відмовився. —  З вуст Ведмедя це прозвучало настільки апетитно, що навіть, попри щойно прийняту подвійну порцію раціону, у роті потекла слина. І нехай я ніколи не куштував фірмову локшину Барлока, але в незрівнянні смакові якості цієї страви мені, чомусь, щиро вірилося.

— А ти хіба не пам’ятаєш, що бачив, коли ми проникли у свідомість гнорла? — Тон Ведмедя став серйозним, без тіні веселощів.

— Спочатку якусь маячню, потім нескінченну низку битв і самотню гору, вкриту снігом та льодом. Причому один тільки її вигляд, вселяв у мене жах, від якого кров у жилах холола.

— Не тобі одному, — пробурчав Ведмідь, — і на що була схожа вершина гори?

— На крижану вежу, яка тільки дивом ще не розвалилася на безліч скалок, — відповідаю я й одразу ж згадую рядки, які промовив Леворд у корчмі:

І горе вам, бо не відаєте,

о схованому серед хуртовин та морозів злі,

що таїться у вежі з кришталю,

збудованій на сніговому листі

Оце так, вони ж точнісінько описують бачене нами в спогадах гнорла: холод півночі, вежа з льоду, рівнина, вкрита снігом. І найголовніше — крижаний купол, який ось-ось повинен зруйнуватися, а судячи з рядків, що наспівує тварюка, жителям Туманного світу нічого доброго це не віщує.

Скільки часу минуло відтоді, як гнорл її бачив? Можливо, ми вже запізнилися? Але, хто б там не знаходився, чи щоб там не знаходилось, я хочу захистити Луару від цього. А значить, нам терміново потрібно на північ.

Щоправда, є одне, але — у гнорла були шанси втекти натомість він бився до кінця, що не схоже на цих тварюк? На додачу, ми дізнались від нього таємницю. Чи це зовсім не таємниця й гнорл хотів аби ми про це дізналися? Тут є над чим подумати.

Рухалися всю ніч, лише на ранок зробили невеличкий півгодинний привал, щоб трохи перепочити й доїсти залишки, взятого із собою, пайка.

Швидко покінчивши з їжею, я перейшов у режим споглядання, потрібно було розподілити отримані за сьомий рівень чотири одиниці посилення та одиницю розвитку навички. З посиленням вчинив, як і робив це раніше, порівну розділив між силою, швидкістю, витривалістю та спритністю.

А ось над вибором пріоритетної навички довелося помудрувати. Обидва доступних вміння були вкрай важливими, як для мене особисто, так і для всього нашого загону.

«Берсерк» давав змогу, навіть із моїм невисоким рангом, на короткий час, ставати повноцінним бійцем. Єдине, що мене не влаштовувало, — це біль, який я відчував під час посмертного призову, свого роду плата за силу та безсмертя.

Найнеприємнішим тут була закономірність, що вищий мій ранг, то сильніші больові відчуття, а, якщо враховувати, що до них ще й додається біль від усіх ран, отриманих під дією «берсерка», то навіть страшно уявити, що я відчуватиму, коли досягну рангу Ведмедя.

Подумки позаздривши мазохістам, які такому розкладу тільки б зраділи, задумався над другим умінням. «Масовий прокол буття» вже показав свою ефективність у недавньому бою і, однозначно, вимагав розвитку. Людей зі схожими навичками дуже цінували в регулярних арміях Загрії, і будь-який командир прагнув роздобути такого бійця собі, але для нашого невеликого загону, потенціалу, який я вже маю, вистачало позаочі. Тож із цілковитою впевненістю у правильності прийнятого рішення, вклав доступну одиницю посилення в «берсерка» й ледь не підстрибнув на радощах від отриманого результату:

Ратель, раса людина, уродженець Землі. Шлях шукача заблоковано, задіяно альтернативний варіант розвитку — фамільяр.

Ранг 7

Чутливість до посмертного болю збільшено на 14 %.

Опір до впливу стихій, збільшено на 21 %.

Посилення природних здібностей:

Сила + 105 %

Швидкість + 105 %

Спритність + 105 %

Бойовий дух + 70 %

Регенерація + 70 %

Витривалість + 105 %

Ментальна сила + 70 %

Влучність + 70 %

У вас 0 вільних одиниць посилення і 0 одиниць розвитку навички.

Ініціацію завершено, отримано унікальну навичку «Берсерк», рівень 6.

Навіть сама смерть не здатна впоратися з вашою люттю і бажанням жити. Біль, втома, спокій невідомі вам доти, доки ворог не переможений. Ефективність вашого тіла, вміння і міць навичок збільшено в шість разів, а міцність броні та сила ураження зброї — удвічі.