Розділ 29 Разом ми сила

Згідно з планом, відведене для засідки місце знаходилося на протилежному боці галявини й тому нам довелося рухатися по широкій дузі, огинаючи шаргський табір.

У супровід ми отримали двох хлопців Тозгальда, які безперестанку нарізали круги навколо нас, аби унеможливити, навіть випадкову зустріч із шаргами. Зараз будь-яка метушня в лісі, може поставити план раптової атаки під загрозу.

Рухалися, практично, мовчки, час від часу до мене долинав гнівний шепіт Варлакса та Ведмедя, іноді до них приєднувалися Дангор із Раалем. Судячи з усього, нікому не подобалося те, на що шарги перетворили колись буйний ліс. Велетенські дерева з густою кроною стояли майже голими, а їхні раніше ідеально рівні стовбури тепер були покручені й неприродно вивернуті. Ну, і само собою, мерзенний слиз, який уже практично повністю вкривав дерева. Періодично його краплі зривалися і падали на нас, покриваючи броню в’язкою зеленуватою рідиною.

Спочатку я намагався струшувати її із себе, але тільки ще більше розмазував тягучу, немов смолу, субстанцію по металевому обладунку. А незабаром, взагалі виявилося, що всі мої потуги були марні, оскільки Леворд нам наказав вимазатися слизом із ніг до голови.

Тепер, строкаті лати моїх друзів отримали маскування здатне сховати їх у траві. Ще один плюс полягав у тому, що можна було більше не боятися відблисків сонця.

Причому, Леворд першим подав приклад, остаточно спотворюючи свій колись білосніжний балахон. Але на цьому наші муки не закінчилися. Далі ми повинні були, рухаючись по-пластунськи, подолати немалу таку відстань.

Але вибору в нас не було, підібратися, непоміченими до шаргського табору, можна тільки в такий спосіб. Ну а там, на нас вже чекав курорт: знай собі, лежи тихо на травичці й чекай, коли пролунає сигнал, що знаменує появу гнорла поблизу однієї з груп. В ідеалі — краще б він пішов у наш бік, так не хотілося знову кудись бігти.

Ми тільки почали свій пластунський спринт, як почули рик грулга, хижака, що спеціалізується на раптових атаках із густих заростей. Це означало, що одна з груп успішно влаштувалася в засідці й готова діяти. Наступного разу рик повторився, коли ми були на середині шляху.

На вихідну позицію наш загін вийшов останнім, що було й не дивно, адже вона була самою дальньою. Мірг одразу подав умовний сигнал. На подив, вийшло це в нього не гірше за хлопців Тарса, що увійшли до складу кожної з груп оточення. Не знав, що наш мовчун спеціалізується на сигналах «тих, що крадуться».

Якийсь час навколо все було тихо і спокійно. Кілька свинорилих безцільно вешталось між навісами, але основна маса безпечно спала, розвалившись під ними. Гнорла я ніде не бачив, схоже він, разом зі своєю свитою, розташувався ближче до центру. Болото народження проглядалося дуже погано. З нашої позиції було видно, тільки невелику його частину.

Нарешті, в стані противника почалась метушня, спочатку один свинорилий, потім другий, третій, четвертий, видавши люте гарчання та оголив зброю побігли в  сторону, звідки мав наступати Фелмор.

Табір ворогів поступово почав перетворюватися на розворушений мурашник. Група з найспритніших шаргів уже досягла перших шеренг аймаларців, почувся брязкіт металу, який одразу затих, але лише для того, аби оголосити галявину диким виттям сотень шаргських горлянок, що верещали від болю, заподіяного вогняними кулями та блискавками. Навіси, збиті з грубо обтесаних колод і вкриті гілками з пожухлим листям, миттєво спалахували, затягуючи табір їдким димом. Почалася плутанина, шарги кидалися в різні сторони, нічого не бачачи перед собою, а в цей момент, у них летіли стріли, збираючи рясні жнива.

Але, якою б не була великою, влаштована аймаларцями плутанина, шарги все ж намагалися організуватися в подобу строю й  у них, на жаль, це вийшло.

— Тан, будь готовий використати навичку за моєю командою, —  промовив Леворд. — Нам потрібно опинитися за спинами шаргів. Здається, десь там має бути гнорл. Зараз він бере їх під свій контроль та спішно будує заслін, а коли закінчить, спробує втекти. Шкода, що не в нашу сторону.

— Алія, коли почнеться бій, далі командуєш ти. І пам’ятай, головне, не дати тварюці втекти, але, якщо вийде, візьміть її живцем.

— Зрозуміла, — напружено промовила дівчина, — тоді нам може знадобитися допомога захисника.

— Добре.

Пролунав потрійний рик грулга, який сповіщав, що один із загонів намагається перехопити гнорла й потребує допомоги. Але Леворд мовчав, чекаючи, поки шаргський заслін не почне рухатися назустріч основним силам аймаларців, і лише потім дав команду на перенесення.

У цей момент я подумки уявив, як наш невеликий загін переміщується за спини шаргів. Ми з’явилися позаду свинорилих на відстані сорока кроків, але не дивлячись на близькість, вони не звернули на нас жодної уваги.

Зі свого боку ми також не стали заважати шаргам, адже нашою основною метою був гнорл і його свита, котра складалася із семи десятків своргів, що швидко тікали від нас, намагаючись дістатися краю галявини та сховатися в гущавині лісу. Їм навперейми мчав загін аймаларців,  який і подав умовний сигнал. Розроблений план, поки що працював, ось тільки проти півтора десятка бійців виступали вчетверо більші сили, а на додачу ще й гнорл, котрий, судячи із запевнень Леворда, один коштував цілої банди.

Благо Фелмор не був дурнем і чудово розумів, що тварюка просто так не дасться, тому до загонів, залучених для перехоплення гнорла, входили люди, котрі володіють навичками, орієнтованими на сковування сил противника. Основне завдання будь-якої з груп полягало в тому, щоб затримати гнорла до підходу інших.

Нам залишалося бігти щонайменше три сотні кроків, коли на шляху свинорилих почала тріскатися земля, утворюючи глибокий провал завдовжки кроків із двісті й при цьому достатньо широкий, аби його не можна було перестрибнути. До того ж навколо гнорла і його свити з-під землі проклюнулися паростки невідомої рослини, яка одразу ж почала рости вгору й роздаватися вшир, а на її товстих і м’ясистих стеблах з’явилися величезні шипи, які лише трохи поступалися голкам дикобраза.