Розділ 26 Давид і Голіаф

Фелмор зі своїми бійцями випередили свинорилих, лише на кілька десятків кроків і ті дісталися западини, майже наступаючи на п’яти втікачам. Тільки на відміну від аймаларців, які продовжували спускатися на своїх двох, сворги шкереберть покотилися по схилу, здіймаючи при цьому дикий вереск, який різко обривався, коли на шляху свинорилого ставав камінь, чи йому нещастило звернути собі шию.

Я зловтішно посміхнувся, згадавши, що Рааль і Мірг не пішли разом із нами, а залишилися внизу й почали свіжувати тушу монгра, відокремлюючи шкіру від м’яса й розрізаючи її на довгі смуги. Потім обвішавшись ними, немов новорічними гірляндами, піднялися назад.

Як правило, туша монгра, може перебувати цілою в інтервалі від двадцяти хвилин до півтори години, потім вона зникає безслідно, а на її місці, з’являється новий монгр. Але якщо її освіжувати, то все здобуте шукачем з монгра вже нікуди не зникне.

Задум моїх друзів був простий. Натягнути між деревами, розташованими на краю схилу, нарізану на ремені шкіру монгра.

Обв’язували стовбури біля самого низу, щоб розтяжки приховував туман. Потім, на рівні очей, вирізали відповідну позначку, що вказує, між якими деревами натягнуто ремінь. Коли воїни закінчили свої приготування, Мірг вернувся до нас, а Рааль пішов зустрічати аймаларців, аби заздалегідь попередити про пастки та вивести на них своргів.

Із завданням, малий впорався чудово. Зумів заздалегідь попередити аймаларців, але Фелмор вирішив вигадати своїм людям час на спуск, справедливо розсудивши, що бігти, ухиляючись від падаючих своргів, буде небезпечно. А тому, прихопивши із собою два десятки воїнів, спробував заплутати переслідувачів.

Довго водити своргів за ніс не вийшло, свинорилі швидко зрозуміли, що переслідують, лиш невелику групу людей, а тому одразу повернули назад і знову вийшли на слід основного загону.

Фелмору з бійцями довелося добряче напружитися, аби обійти своргів по дузі та встигнути до ущелини першими. Там вони знову вступили в бій, намагаючись якомога довше затримати своргів. Цей зухвалий випад коштував життя чотирьом воїнам. Проте зараз їхня смерть окупалася сторицею, уже не менше трьох десятків кабанчиків, зламаними ляльками котилися вниз, а до них приєднувалися все нові й нові жертви.

На жаль, торжество помсти тривало не довго. Несподівано, над западиною проноситься лютий рик, від якого холоне кров у жилах і сворги миттєво завмирають на місці. Зупинилися, навіть ті свинорилі, що успішно подолавши перепону, бігли вниз, ледве не дихаючи в спину Фелморовим бійцям.

Через кілька ударів серця з’явився і сам володар грізного голосу. Це був здоровенний сворг, який на дві голови перевершував своїх сорильників. В одній руці він тримав величезний, криваво-червоний  меч, що більше нагадував мачете-переросток, а в іншій, масивний бойовий молот, такого ж їдкого червоного кольору. При цьому вправлявся із ними з такою легкістю, наче вони нічого не важили. Тіло велетня було повністю закуте в броню, а на голові красувався шолом, схожий на відро, із прорізом для рожевого п’ятака, з-під якого стирчало два здоровезних ікла, оздоблених золотими кільцями зі смарагдовими кристалами по центру.

Сворг гнівним поглядом супроводив втікачів, перші з яких уже досягли дна ущелини і знову видав грізний рик, після якого в аймаларців полетіли смертоносні навички, закидуючи Фелморових бійців вогняними кулями, блискавками, кислотою та іншими гостинцями.

Ми могли, лише мовчки спостерігати, міцно стиснувши зуби в безсилій злобі. Зараз їм нічим не допомогти, можливо, в арсеналі Алії і знайшлося б якесь далекобійне заклинання, ось тільки навряд чи воно здатне завдати відчутної шкоди ворогові і прикрити відступ аймаларців.

Зате обов’язково видасть нашу присутність і противник, запідозривши недобре, не стане ломитися навпростець, а спробує обійти ущелину, або ж відступить і вдарить зовсім в іншому місці. Занадто довго панують сворги на рівнинних просторах Аймалару, тепер це вже  їх дім. А тому, нам тільки й залишалось, що мовчки сидіти й тихо ненавидіти ворога, чекаючи, коли той підійде на потрібну дистанцію.

Ось тільки робити цього, сворги, поки що не бажали й безкарно розстрілювали Фелморових бійців, для яких швидкі ноги стали єдиним порятунком. Воїнам необхідно було відійти якомога далі від схилу, тоді своргам не залишиться нічого, окрім як спуститися вниз, аби продовжити переслідування.

Обговорюючи майбутній план дій, Леворд із Фелмором припускали, що супротивник, захопившись азартом погоні, одразу кинеться вниз за втікачами, тож остерігатися обстрілу слід тільки тоді, коли аймаларці стануть дертись нагору по протилежному схилу, на додачу, Рааль вигадав хитрість із встановленням розтяжок, які мали збити самих ретивих переслідувачів та ще більше розлютити решту, аби в них і думки не було зупинитися.

Ось тільки наші стратеги недооцінили ватажка своргів, який швидко навів лад у банді й одразу ж організував грамотний обстріл відступаючих. А тепер ще й зволікав, не наважуючись спускатися вниз. На додачу «ті, що крадуться» попередили про групи своргів, направлені в обидві сторони ущелини на розвідку.

Задум, із заманюванням своргів у пастку, тріщав по швах. Їх ватажок виявився занадто обережним, аби, ось так, на дурня, пертися за втікачами.

Ситуацію врятував Рааль. Малий, бачачи, що сворги припинили переслідування і більше не збираються атакувати, вирішив їм у цьому трохи допомогти. "Пелена світла" і його помаранчева броня більше не майорить на схилі.

Деякий час нічого не відбувалося, а потім ми знову його побачили, але вже на плечах своргського ватажка й поки той, розвіював молот та піднімав руку, аби стягнути із себе нахабну комашку, Рааль, з усієї сили, рубав кинджалами по його здоровенних іклах, відсікаючи їх.

 З глухим стуком впали вони вниз, ховаючись у тумані, а ліс знову здргинувся від лютого рику.

ххх

Велгуара застигли, розгублено дивлячись на свого збезчещеного ватажка, що разом втратив обидва ікла, розмір яких був, одночасно, і предметом гордості, і показником сили велгуара. У боротьбі за лідерство в зграї, вищою майстерністю було не вбити супротивника, а позбавити його, хоча б одного ікла. Це була страшна ганьба. Невдаху одразу виганяли, і якщо переможений велгуара не встигав вчасно забратися, то міг стати здобиччю нижчих, які з радістю відкривали полювання на таких ось ізгоїв.