Розділ 24 Нодіус

— Усім стояти! — закричав Леворд. — Перш ніж переберемося на той бік, нам доведеться зіткнутися з одним дуже неприємним монгром. Його на себе візьме мій загін.

— Дарете, ти зі своїми бійцями весь час маєш перебувати поруч, нам знадобляться ваші посилення. Але в бій втручатися не здумайте, зайві жертви зараз ні до чого.

— Тозгальд, береш під командування решту бійців і ні кроку від краю, а краще підніміться трішки назад угору, щоб вас випадково не зачепило. Алія, далі командуєш ти.

Обличчя дівчини спалахнуло азартом від передчуття майбутньої битви й вона одразу ж почала роздавати команди:

— Ведмідь, Варлакс, висуваєтеся вперед і готуєтеся взяти на себе основний удар. Ваше головне завдання — утримувати на собі увагу монгра й не дати йому переключитися на інших. Дангор, «бутон життя» на твій розсуд «благодать рук» притримай для Ведмедя і Варлакса.

Я, Мірг і Рааль займаємося знищенням монгра.

Тан, просто спробуй не померти, а ще краще — не лізь. Утім, я не твоя матуся й обмежувати тебе не стану, але врахуй, якщо підставишся і по-дурному здохнеш, краще одразу вигадуй собі покарання, а то моє тобі, ой, як не сподобається.

Луара, сонечко, не зіграєш для нас що-небудь завзяте, аби підняти характеристики й бойовий дух. Дякую, люба. Гаразд хлопці, час починати, висуваємося вперед, але не забуваємо дивитися собі під ноги, аби, як минулого разу, не здохнути через батоги, що полізли зі щілин у землі.

Ми почали обережно йти вперед. А я, ще й із пересторогою поглядаючи на глибокі тріщини внизу, у будь-яку секунду очікуючи появи звідти чужорідних тіл.

Минуло всього кілька ударів серця, як земля під нашими ногами почала тремтіти, а потім, на відстані сотні кроків попереду з’явився невеличкий пагорб, який одразу ж почав збільшуватися. Досягнувши висоти п’ятиповерхового будинку, він із неприємним тріском вибухнув, розкидаючи в різні боки грудки засохлої землі.

Коли пил осів, я побачив попереду звивисту, шестиголову потвору. Хоча головами це можна було назвати тільки умовно. З-під землі стирчало шість масивних щупалець, усіяних гострими двадцяти сантиметровими шипами. Щупальця закінчувалися здоровезними пащами з низкою дрібних, але гострих зубців, які більше нагадують наждак. Щупальця не мали постійної форми й перебували в невпинному русі. Вони то ставали тонкими, витягуючись у довжину, то навпаки, робилися короткими й товстими. Скільки я не вдивлявся, очей ніде видно не було, втім, як і тулуба або інших частин тіла, тільки щупальця, що звивалися на всі боки.

Ми сповільнили крок і почали обережно підходити до противника, ховаючись за спинами Ведмедя і Варлакса. Проте відстань, яка розділяла нас із тварюкою все ще залишалася доволі великою і навіть, якби щупальця її були втричі довшими, вони все одно б до нас не дістали.

Я подумки поскаржився на зайву обережність моїх товаришів. У нашому становищі, навпаки, потрібно прискорюватися, адже ми не знаємо, коли тут з’являться сворги. Але робити нічого, самому лізти вперед і із шашкою наголо мчати на противника, якось не хотілося. А чіплятися до Алії зі своїми порадами це, у кращому разі, наразитися на чергову грубість, тож я вирішив витратити час із користю і потренуватися в спостереженні за тварюкою.

Спробую відсторонено поглянути на цього монгра, може вдасться побачити додаткову інформацію про нього. Концентрую всю свою увагу на супротивнику, відкинувши  сторонні думки. Декілька ударів серця нічого не відбувається, потім, у моєму мозку з’являється проєкція.

Нодіус: древній хробак, вічний страж малого тунелю сили. Клас — рідкісний, ранг — 12. Особлива здатність: «підземні пута» й «більший за рахунок меншого»

— Рааль, — спробував покликати я хлопця, справедливо розсудивши, що ні Алію, ні Ведмедя, зараз краще не відволікати, а він якраз іде поруч зі мною. Але Рааль, замість відповіді, миттєво розчиняється в повітрі, з’являючись за десять кроків від мене.

Розуміючи, що тут коїться щось недобре і мені теж краще забиратися звідси, активую «прокол буття», але нічого не відбувається, я так і залишаюся на місці. «Твою наліво, що за фігня», — побіжний погляд під ноги одразу дає відповідь.

Я знову показав себе кретином, виконавши наказ Алії з точністю до навпаки, роздивлявся монгра, замість того, аби слідкувати за ситуацією навкруги й ось результат — мої ноги до колін обплетені величезною кількістю тонких чорних мотузок, що з’явились із тріщин у землі.

 Удар кігтем, потім ще один, третій, четвертий, але марно, мені не вдається розрубати й десятої частини мотузок, що обплели ноги.

У цей же момент, краєм ока помічаю, як стрімко починає рости тінь наді мною. Підіймаю голову й не вірю своїм очам. Практично всі щупальця монгра сховалися в його тілі, нагадуючи ледь помітні, безформні відростки. Усі, за винятком одного, яке, звиваючись і розтягуючись, наче спіраль, зараз летіло в мій бік, широко роззявивши пащу. Я почав з подвоєним завзяттям лупити по чорнім мотузкам.

Тінь накриває мене з головою і я відчуваю смердючий запах, який лине із пащі хробака. Схоже, опинитися в роті цієї істоти ще те задоволення, котре окрім болю, загрожує блювотними спазмами.

І про що я тільки думаю в момент смертельної небезпеки? Проте, усе, що мені зараз залишається, це підняти руки над головою і схрестивши, випустити кігті. Може тоді, ця тварюка, хоч подавиться мною. Ось її паща на відстані витягнутої руки і я виразно бачу, як вібрують безліч дрібних зубів.

Дивитися на те, як зараз мене розіпне розсип дрібних голок, виявляється, вище моїх сил. Запізно мені будувати кар’єру йога. Заплющую очі: удар серця, другий… чую гул від потужного удару, скрегіт металу й натужне сопіння Ведмедя.

На моє плече опускається рука, а над вухом лунає злий окрик Варлакса:

— Розплющ очі, пташенятко, і тягни щосили ногу на себе, якщо не бажаєш стати калікою.

Ледве встигаю її підняти, як масивна сокира зі свистом розсікає повітря, проходячи, лише в сантиметрі від підошви сталевих черевиків, підіймаю другу, удар - вільний. Роблю кілька кроків назад і зчищаю із себе залишки чорних мотузок у той час, як монгр несамовито  реве розлючений тим, що в нього забрали законну здобич.